22 жовтня 2020 року
15:03:06

Подорожі

Що приховує Шумщина?

06.02.2015 20:01

Шумщина – історична земля на півдні Великої Волині. За дев’ять століть своєї писемної історії вона була самостійним князівством і княжою волостю, адміністративним підрозділом “повятув” Жечі Посполитої та імперських “уєздов”.

 

Зараз Шумщина – район у складі Тернопільщини. Розташований на півночі області, межує із Збаразьким, Кременецьким та Лановецьким районами Тернопілля, Рівненською та Хмельницькою областями. Шумщина – край заповідних, чистих джерел і озер, хлібних полів і квітучих садів. Шумщина – пререхрестя століть і народів, на якому коли миром, а коли й з кров’ю стрічались торгові шляхи і маршрути могутніх армій, кордони держав та історико-культурні процеси.

 

Шумщина – колиска, в якій  зросли талановиті митці, що згодом стали скарбом української, польської, молдовської… а зрештою – світової культури; музей під відкритим небом, де можна побачити барокові храми сімнадцятого століття і дбайливо відбудований табір українських повстанців, пишні палаци і неповторні у своїй красі пам’ятки природи.

Більша частина району відноситься до Подільської височини і лише північна частина знаходиться у межах рівнини Малого Полісся.

 

Шумщина до 1149 року

 

Територія Шумщини багата на знахідки трипільської культури. Ця землеробсько-скотарська культура (відкрита ще наприкінці ХІХ ст. Хвойком), поступово поширилась на значній території сучасної України. Для цієї культури був характерний досить високий рівень матеріального виробництва, що відбивалося, зокрема, в досконалому, на той час, житлобудівництві. Свої будинки – одно або двоповерхові – трипільці споруджували з глини на дерев’яному каркасі. Покрівля, як правило, двосхила. Приміщення, звичайно, поділялося на дві і більше кімнат із печами, або відкритими вогнищами. В одному такому будинку жило кілька сімей. Забудова поселень здійснювалася по колу, із загоном для худоби в центрі. Трипільські поселення часто були великими. Одним із найкращих проявів матеріального і культурного розвитку трипільців була їх кераміка, прикрашена орнаментом, виконаним чорною, бурою, рідше білою фарбами. Особливого розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, ……

 

Шумщина, як самостійне князівство та як частка Галицько-Волинської держави

 

Особливого розквіту Шумськ досяг на початку ХІІІ ст. за правління князя Інгваря Ярославовича. Погорина тоді була співставна за розмірами з Галицьким та Волинськими князівствами, проте, об’єднана сильною рукою Інгваря, виглядала значно краще за роздерті усобицями Волинь і Галичину. Інвар вів дипломатичну діяльність, мав своїм зятем князя Краківського Лєшка Білого, завдяки чому пожвавився культурний і торговий обмін між цими державами. Могутнє військо було озброєне за західноєвропейським зразком, закупленою в Польщі зброєю (про це є згадка в “Слові о полку Ігоревім”). Шумську тоді підлягали міста Тихомль, Гнійниця, Ізяслав, можливо, Острог (нині частина Хмельницької та Рівненської областей)….

 

Наш край в 14-17 століттях

 

В першій половині ХІV ст. (десь біля 1340 року) литовські князі, скориставшись роздробленістю руських земель і ослабленням їх внаслідок монголотатарської навали, посилили наступ на Волинь. Литовський князь Гедимін став володіти галицько – волинськими землями. А в 1331 році, в результаті запеклої боротьби між Литвою і Польщею, Шумськ став належати Польщі. Згідно договору польського короля Казимира в 1366 році Шумськом володів все таки литовський князь Любарт Гедімінович.

На цей час Шумськ постає, як один з торгових центрів Волині, стаючи врівень із Луцьком, Ковелем, Острогом, Крем`янцем. Про це свідчать такі факти. Із території нашого краю експортували продукти сільського господарства, хутра, віск, деколи збіжжя. У митному тарифі другої половини ХІV ст. Названі лисячі і овечі шкури. На Волинь надходив імпорт з різних сторін. Київ, наприклад, постачав промислові вироби, в першу чергу художньоювелірні. Як згадується в ГалицькоВолинському літописі, Данило привіз до Хелма дзвони з Києва. На західних землях, в тому числі і в нас, поширені прясельця з овруцького шиферу. З Литви надходили продукти лісового господарства – ятвяги. З чорноморських країн та із Візантії привозили шовк, коштовні тканини, прикраси, зброю, південні фрукти, вино, рибу. Літопис оповідає, що із Олешшя на Нижньому Дніпрі прийшли Дністром човни з рибою і вином. Митний тариф другої половини ХІV ст. Згадує шовк і східне коріння (перець, імбир). Зі Західної Європи привозили сукно (найбільше з Фландрії), полотно, оселедці…..

 

Шумщина в ХVІІІ – ХІХ ст

 

Починаючи з другої половини ХVІІІ ст., внаслідок занепаду Польщі, проходить три її поділи. В результаті яких більшу частину Тернопільщини у 1722 році загарбала Австрія, а північна частина краю, тобто Шумщина, Кременеччина й частина Збаразького повітів у 1793 році відійшли до Росії і увійшли спочатку до Із’яславського (Волинського) намісництва, а в 1797 році до Волинської губернії. Таким чином Шумськ стає волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії. Незважаючи на те, що наше містечко стало адміністративним центром волості, воно й надалі залишалося у приватній власності феодалів.

Так, у 1806 році Радзивілли продають Шумськ Ромуальду Бистрому, який не довго володів ним. А в 1817 році, за борги Бистрого, Шумськ з навколишніми землями продається кільком особам. З 1832 року містечком стала володіти графиня Блудова. Це – жорстока правителька, яка нещадно експлуатувала селян, примушуючи їх цілий тиждень працювати на себе, залишаючи вільними недільні та святкові дні. Блудови жили на території теперішнього Суразького лісництва. Лісові масиви доходили до теперішньої вулиці Підгірної і тягнулися до самого берега. Називався цей бір – Блудів.  Поміщиця володіла сотнями гектарів землі й лісу – від Малинева до Кордишева, використовуючи при цьому дешеву робочу силу селян, ремісників та інших категорій населення.

 

Аналізуючи соціальноекономічне становище краю, антифеодальні рухи, неправильно було б зовсім не згадати культурноосвітнє та духовне життя на нашій території. А воно, якраз, характеризується тим, що у 1805 році польський просвітитель Тадеуш Чацький заснував у Кременці Вищу Волинську гімназію, яка пізніше (1819) перейменована на ліцей. На влаштування гімназії Чацький з найближчим своїм помічником Гуго Колонтаєм, родом з Великих Дедеркал, зібрав значну суму грошей – 415720 золотих. Гуго Колонтай відомий як видатний представник польського матеріалізму і просвітительства, один з авторів польської Конституції 1791 року. Був ректором Ягеллонського університету, а від травня 1791 року – коронний під канцлер Речі Посполитої. Його перу належить ряд праць філософського змісту.

 

1917-39. Воля і окупація

 

27 лютого 1917 року внаслідок голодного бунту, підтриманого солдатами зрікся престолі імператор Микола 11. Було проголошено республіку на чолі з Тимчасовим урядом. Члени цього уряду їздили по військових підрозділах, агітували за “війну до переможного кінця”. Однак самим солдатам війна добряче набридла, чим користалися більшовицькі агітатори. Мітингувала вся 11 армія.

А у той же час почали формуватися структури Української Центральної ради. В Кременці почали діяти повітова та міська управи. Борис Миколайович Козубський, недавній голова міської думи Кременця, представляв Кременецький повіт в самій Центральній Раді. Фактично панувало двовладдя. А після того як у Петербурзі стався жовтневий переворот, свої претензїї на місцеву владу пред’явили ще й більшовики. Втім ця влада опиралася на солдатські багнети. Як тільки було підписано Брестський мир – солдатики зірвалися з фронту і подались по домівках. Єдиною реальною силою на Волинському Тернопіллі залишилась Центральна Рада. А по селах селяни самі почали захоплення земель, реманенту, млинів. Зокрема млин, що належав управителю маєтків графині Блудової – Порайському захопили селяни Рохманова.

На початку 1918 року існування Української державності опинилося під загрозою. На Київ рушила червона армія. Центральна рада встигла попросити допомоги в Австро-Угорщини та Німеччини. Майже півмільйонна гартована в боях армія змусила відступити більшовиків. Але й надмірно соціалістична Центральна Рада не подобалась імперському командуванню. За їх підтримки колишній царський генерал Скоропадський став гетьманом України. Він досить скоро навів лад в економічних питаннях, опікувався освітою, але опирався при цьому на поміщицьке землеволодіння і німецькі багнети. А соціалістичні ідеї були на той час надто живучі. То тут то там спалахували сутички повсталих селян з німецькими солдатами та гайдамаками.

В листопаді 1918 року владу в Украіні узяла Директорія. Німеччина та Австро-Угорщина вивели з України війська.

Несподівано оголосила про свої претензії на Волинь шойно відновлена польська держава. Удар в спину УНР був несподіваним і стрімким. Навесні 1919 року добре озброєна польська армія захопила Луцьк, проте на заході Волинського Тернопілля їх зупинили селянські загони. Організовані з недавніх солдатів царської армії, що в окопах пройшли……

 

1939-52. Кривава середина ХХ століття

 

Мало хто думав що за півроку Німеччина зможе розробити план ефектної кампанії проти Польщі і завдати удару. Але так сталося. Спішно стягнуті під західний кордон кавалерійські подрозділи польського війська потрапили під нищівний перший удар. А служило в них немало хлопців з Шумщини… З перших днів війни почалися німецькі бомбардування, які посилились після того як в Кременці отаборився польський уряд. Власне в другій половині вересня польське керівництво потрохи відійшло від шоку і мало змогу організувати на “східних землях” ефективну оборону. І ще не знати чим би закінчилась така війна для Німеччини, але 17 вересня 1939 року на землю Західної Украіни і Білорусі вступили радянські війська. Польський уряд покинув Кременець і пробився до Румунїї.

Українська молодь роззброювала польську поліцію, зустрічала червоних солдатів квітами та маєвом жовтосиніх прапорів. Незабаром школи було переведено на украінську мову викладання, в Кременці вийшла газета українською мовою “Сталінським шляхом”. До Львова на Народні збори було відряджено 43 делегати. На прохання цих Зборів зайняті Червоною Армією територїї було включено до складу УРСР. В грудні було проведено адміністративний поділ земель. Волинське Тернопілля було чомусь віднесене до Тернопільської області, загалом – подільськогалицької і розподілено на 6 районів з центрами у Кременці, Шумську, Катербургу,Вишнівці, Почаєві та Ланівцях. Втім центр Катербурзького району досить скоро перенесли до Дедеркал. Швидко були створені районні установи, чи не першими з перших – райвідділи НКВС, причому останні отримали до послуг всю документацію польської поліцїї та дефензиви.Невдовзі почались арешти активістів “Просвіти”, молоді, запідозреної у членстві в ОУН, Вони правда здавались поодинокими на тлі арештів і виселень на Сибір поляків. Іронія історїї – чи не першими в жорна комуністичного млина потрапили місцеві комуністи. Проводились арешти навіть серед студентів новоствореного (12.4. 1940) Кременецького учительського інституту. Кременецька тюрма поступово зповнилась……

 

Створилась армія УПА

 

Хоча офіційною датою утворення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, учасники подій свідчать, що перші бойові групи ОУН (М) створилися ще в грудні 1941 року. Тієї ж думки дотримується і знаний воєнний історик В. Сергійчук.

1942 року активізували свою діяльність підпільні групи прорадянського спрямування – і основному  з оточенців і військовополонених що втекли. Розбудову бойової структури почала і польська Армія Крайова.

Шумські ліси були оптимальною територією для розташування партизанських баз. В районі сіл Антонівці-Стіжок розмістилися табори Крука (ОУН-Б) та Хрона (ОУН-М). Діяла ще самостійна мобільна група Яворенка. Значно зміцнив підрозділи перехід до лісу української поліцїї, з Почаєва, Шумська, Кременця,Катербурга, Ст. Олексинця, що стався 23.3. 1943 року.

Саме тут у березні 1943 року у лісі біля озера Глибоке був закладений табір куреня під командуванням Хрона – Миколи Медведського, мельниківського напрямку. Тоді було ще холодно, подекуди лежав сніг, але перша “Волинська база” – так згадує Максим Скорупський у своїй книзі “Туди, де бій за волю”, – стала фахом доконаним. Ядро загону склади люди, які служили в Кременецькій поліції і покинули службу, забравши зброю і амуніцію. Їх  приклад наслідували українські поліцаї Почаєва, Катеринівки, Старого Олексинця.

Бойове хрещення група Хрона прийняла ще раніше , ніж був закладений табір. Це сталося біля Стіжка, в результаті чого у висліді були вбиті чотири німці, а на боці повстанців втрат не було.

Мельниківський загін Хрона на час створення нараховував 150 вояків. Був добре озброєний, мав достатню кількість продовольства, одежі, взуття, і іншого спорядження.

В урочистій обстановці бійці приймали присягу на вірність Україні, її народові. У клятві говорилося: “Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши у руки зброю урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим народом Українським, перед святою землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх, найкращих синів України та перед Найвищим Проводом Народу Українського; боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну державу. В цій боротьбі не пожалію не крові, ні життя і буду битись до останього подиху і останньої перемоги над усіма ворогами України…

Зразу після закладання табору, а саме 25 березня 1943 року комендат Кременецького повіту поручик Михайло Данилюк (Блакитний) видав наказ за №117, в якому говорилося: “1. Призначити Хрона командиром першого регулярного загону Кременеччини.  2. Призначити Гаркавенка начальником штабу загону. 3. Сотенних, готових і відділових призначає штаб загону і затверджує команда повіту.”….

Джерело: сайт газети “Місто”

Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua