25 жовтня 2020 року
23:03:03

Думки

Тернопільський підприємець: “Ці питання не мають відповідей. Поки що”

18.05.2015 09:08

18.05.2015

“Навіщо все це?”, “Кому вигідно?”, “Коли закінчиться?”… Ці питання все частіше можна почути у громадському транспорті, на роботі, в “курилці”, їх обговорюють на кухні… Суспільство втомилось.

Втомилось від невідомості, нерозуміння, очікування і страху за рідних та близьких, котрі зараз на фронті. Так, на фронті. Хоча влада вперто обминає слово “війна”, використовуючи зручне формулювання АТО. Та скільки не ховайся за абревіатурою, а життя тим, котрі загинули, здоров’я тим, котрі поранені, домівку тим, котрі змушені були тікати – не повернеш.

Кажуть,  людина здатна до всього звикнути. Ми й звикли — до сухої статистики із зони АТО, до людей у військовій формі, до військової техніки на вулицях колись мирних міст, до затягування усе тугіше поясів. Нас уже не так лякають історії, котрі переповідають очевидці тієї м’ясорубки на сході, ми зі стійкістю хоронимо полеглих і намагаємось чим можемо допомогти живим, котрі на передовій. Ми навчились і не проти чекати, зціпивши зуби, але хто скаже — скільки ще? А  ніхто. Бо не знає. Мусимо запастись терпінням. І вірою. А ще гнати від себе оті набридливі “навіщо все це?”, “кому вигідно?”… Нічого крім зневіри й розбрату вони не несуть. А зневірятись, розслаблятись, шукати винних зараз не час. Зробимо це пізніше. Коли переможемо. А сьогодні мусимо стояти, бо там, під обстрілами, ризикують щохвилини життям наші діти, батьки, брати. Ми — їхній тил. Іншого в них наразі нема. Тому ми зобов’язані робити те, що й  робили, допомагати військовим, як допомагати, якою сильною не була б наша емоційна та фізична втома. Бо дуже гірко й страшно чути, що склади пусті, люди перестали жертвувати, починають опускати руки. Не можна, бо саме на це розраховує наш ворог.

Спитаєте: а задля чого продовжувати боротись? Відповідь проста. Заради наших дітей та внуків, їхнього мирного і щасливого майбутнього на своїй рідній землі; в ім’я наших волелюбних прадідів, котрі ціною власних життів змогли зберегти нашу країну в тих державних кордонах, у яких ми отримали її; заради кожного Героя, котрий віддав своє життя за Україну в зоні проведення антитерористичної операції та під час Революції гідності.

Зрозумійте, ми відстоюємо зараз право на існування української держави, української нації, української мови, української думки. І тільки завдяки мужності та силі наших воїнів, ми можемо нині спокійно про все це говорити, писати, сперечатися. Поки що можемо. Завдяки мужності бійців у зоні АТО, наші діти зараз спокійно відвідують дитсадки і школи, ми маємо змогу працювати й відпочивати, а дідусі й бабусі гомоніти на лавочка під небом, у якому не свистять кулі. Поки що не свистять. То яке право ми, ті, котрі в теплі, сповнені здоров’я та сил маємо нарікати, скиглити та розчаровуватись? Як на мене — жодного. Бо як дивитимемось у вічі військовим, котрі згодом повернуться додому, і матерям, які не дочекались своїх синів?

Тому зберімо всю волю в кулак, наберімо повні груди рішучості та впертості, навчімось не зважати на тих, що втратили надію, бо вони слабкі духом, і з думкою про воїнів, які сьогодні є нашими янголами-охоронцями, наближаймо перемогу. Наближаймо кожен, як може, як уміє, як велить йому совість і серце. А відповіді на сотні важливих і поки що риторичних питань шукатимемо тоді, коли дамо гідну відсіч агресору й відстоємо свою землю.

Сергій Лупійчук, тернопільський підприємець.

Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua