21 жовтня 2020 року
19:35:44

Думки

Пролог Народної війни українців

21.07.2015 11:44

21.07.2015

Україна володіє унікальним скарбом — родючою землею. Як лідер світових запасів чорнозему, особливо в епоху обмеження ресурсів та мільярдів людей на планеті, котрі страждають від голоду, вона просто приречена стати годувальницею. Так було завжди.

Земля своєрідно впливала і на формування світогляду українця. Він ставав господарем, обростав м’язами сім’ї та родини, формував власну культуру, мистецтво, звичаї та обряди. Коренева система одного з найдавніших народів надійно забезпечувала розвиток українця. Саме земля – висхідний, визначальний та постійний фактор творення української душі, ментальності та характеру. Без землі українці перестають бути собою.

Неправда, що наш народ – миролюбний натовп гречкосіїв, уражених лінню та байдужістю. Тисячі років нападів чужинців давно би змели його, знищили, розтерши спогади й історію на порох. Але ми завжди вміли захищати своє. Допоки не було вкрадено і переписано нашу історію у 14 столітті, український рід був найшанованішим як мінімум у Європі. Всі державні формації українців базувалися на прив’язці до землі: від родів і князів до козаччини і Гетьманщини. Починаючи з 5 століття нової ери, чужинці планомірно хвилями накочувалися на наші обрії. Невпинні атаки вкупі з вихолощенням еліти та фальшуванням хронології завершилися закріпаченням українців. І ось вже всі наступні визвольні змаги народу стосувалися землі і віри.

Сакральний зв’язок українців зі своєю землею завжди був основою виживання народу. Пригадуєте, як у “Хазяїні” Карпенка-Карого: “Відбери від мужика землю і роби з ним, все що хочеш”. На противагу українцям, серед росіян завжди панувала колективна організація сільського господарювання, доволі умовне право власності позбавляло і так особливо не виражену індивідуальну свободу та ініціативу. Красномовна різниця менталітетів – ідеальна ілюстрація відмінності таких далеких характерів сусідів.

XX століття стало особливим випробуванням для українського роду.Насильна колективізація 20-30-тих років, по суті грабіжницьке позбавлення селян своєї годувальниці-землі, наштовхнулася на неочікуваний для більшовицького режиму спротив: у 265 районах України діяло майже 1500 повстанських загонів, впродовж 1918-1932 років відбулося 268 повстань. Масштабний опір вразив комуністів, які були переконані у схожості, єдності пролетаріату та трудового селянства і їх реакції на більшовицьку політику. Як стверджував дослідник С. Пастернак у своїй праці “Україна під більшовиками (1919–1939). Спроба історичної студії”:“Колективізація була цілковито чужою і ворожою українському індивідуалістичному характерові і українському дрібно-власницькому селові ідеєю. В совєтській історії немає ніяких натяків на те, що московське село бунтувалося колективізації в тій мірі, як це було в Україні, і офіційно совєтські історики не в силі приховати того факту, що українське село було в цілості проти колективізації…”. За своїми масштабами опір українства назвали “Народною” або ж “Тридцятилітньою війною”. За спротивом пішли репресії. Як наслідок, за словами історика В. Васильєва “Керівництву компартії вдалося втримати ситуацію під контролем ціною сотень вбитих, тисяч поранених та десятків тисяч заарештованих селян. Але опір селян був героїчним і показав, що ці люди мужньо боролися проти насилля влади, нелюдськості й цинізму, відстоюючи свій уклад життя, свою людську гідність, свободу і право на життя”. Штучно організовані Голодомори мали на меті остаточне знищення основи українського народу, остаточну реалізацію ленінських постулатів про викорінення індивідуальної свободи селянина. Пам’ятаю, як моя бабуся, уродженка Києвщини, розповідала про колоски і про голод, і як до кінця життя з особливою турботою ставилася до хліба. Історично доведено, що голодоморами комуністи намагалися викорінити головну засаду українства – його особливе відношення до власної землі.

Новітнє відродження української державності у 90-тих мало своїм стрижнем рух селянства, стомленого колгоспами і радгоспами. Села, як територіальна система організації життя на землі, чекали змін, підтримки ініціативи, активізації базової економіки, державного стимулювання. Перша кардинальна помилка того часу – невдале розпаювання колгоспів. Недосконале законодавство та недбала реалізація спаплюжили саму ідею, надовго залишивши селянина в проблемах оформлення документів, безкінечних судових спорах та суперечках. Тернопільщина, до речі, першою прозвітувалася про “успішне” розпаювання. Сумнівні успіхи спостерігаємо і до сьогодні в багатьох селах, де досі не можуть розібратися хто підписував протокол загальних зборів, а хто його фальсифікував за інших.

Упродовж наступних майже 20 років українська влада так і не спромоглася на ефективне включення ресурсу села в розвиток економіки. Вимирання сіл, виїзд молоді, виснаження інфраструктури, деградація і пиятика спровокували занепад на багатющій українській землі.

Наші керманичі відкрили країну для різноманітних холдингів та корпорацій, та замість розвитку отримали подальшу депопуляцію та збитки. Натомість, не маючи жодних обмежень у площах обробітку, максимально оптимізуючи виробничі процеси та мінімізуючи податки, ці “нездійсненні мрії” не принесли ні зайнятості селянину, ні доходів казні, ні розвитку села.

Наступна анонсована земельна реформа – найбільший виклик для держави за роки незалежності. Країна на сьогодні розгубила всі свої стратегічні можливості, розбазарено цілі галузі, знищено основи економіки, зруйновано ВПК, “прихватизовано” всі прибуткові напрями. Україна де-факто країна-банкрот. Тільки за державним боргом ми винні вже понад трильйон гривень, по 33 тисячі на кожного. Лише за 2015 рік загальний державний борг збільшився на 300 мільярдів. Ми давно переступили межу безпечного рівня боргу в 35% від ВВП, наш показник становить вдвічі більше від критичного. Це означає, що Україна не просто не спроможна своєчасно і в повному обсязі виконувати свої боргові зобов’язання без допомоги міжнародних фінансових організацій, без проведення реструктуризації цих зобов’язань чи оголошення дефолту, а й надалі не зможе здійснювати державні запозичення на ринках капіталу за прийнятними відсотковими ставками. Залишається продати лише землю. Саме така ціна, названа незмінними реформаторами. Мова йде про відміну мораторію на продаж землі. Спокуса ще та. У 2012 році Янукович вже планував цю затію. Тоді він розраховував на гроші від китайців та росіян, зараз же лише змінилось походження покупців – на Європу та США.

На даний час відкриття ринку землі не просто економічно не доцільне через низьку вартість землі: в 10 разів нижчу від польської, або у 20 разів нижчу від середньої по Європі. Це ускладнює реалізацію конституційного права українців на землю. Чи всі скористалися правом на безоплатну приватизацію шести земельних ділянок, як це передбачає Земельний Кодекс України? Замовчування інформації, забюрократизованість процедур, приховування даних надійно усунули украінців від права на землю.

Так, Україна – аграрна країна. Наша земля здатна на багато, особливо якщо врахувати, що площі обробітку у нас більші, наприклад, ніж в Німеччині у майже чотири рази, або Румунії – майже в п’ять разів. То чи доцільно продавати те, що не просто здатне прогодувати і розвинути нашу державу, а й є основою буття українця? Чи не зазіхання на нашу землю є справжньою причиною безперервних криз та штучних невдач в нашій державі?

Практика українських трансформацій показує, що реформи подібні земельній закінчуються збільшенням активів олігархів та подальшим збіднінням населення. Чи не випадково, вперше за всі останні роки гривня катастрофічно знецінилась, поставивши в абсолютно нерівні умови вітчизняного виробника та іноземця-перекупщика землі? Шаленні ціни, масове безробіття, бідність селян однозначно спровокують різкий і тотальний продаж землі за безцінь. Що буде далі? Гадаю, що чергова жорстока Народна війна українців.

Леонід БИЦЮРА,депутат Тернопільської обласної ради.






 

Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua