25 жовтня 2020 року
20:08:27

Думки

Олег Герман – О, МАННА! … ОМАНА

26.02.2015 13:47

Дата: 26.02.2015

Хочу потішити себе, що скоро весна. Прагну розраїти себе, що біди та прикрощі колись проминуть. Хочу відчути приплив світлого настрою, дивлячись на дитячі забави. Хочу возрадуватися після палких промов з телеекрану, але… не тішиться.

 

І не тому, що я песиміст. Ні! І не тому, що конкретно відчуваю на собі тиск проблем та негараздів. Ми всі це відчуваємо. Заволікає думки туман обману, який клубочиться довкола. Обману відвертого і прихованого, через засоби інформації і на праці, в родинах і на владних олімпах. А ще – поєднання обману та несправедливості. Можна серед злиднів жити з розумінням, а можна й при багатстві терзати один одного.

Люди жертвують нині всім, навіть у стані власного зубожіння несуть кровні для захисту Вітчизни. В той же самий час багатенько багатеньких й далі плавають у розкошах на хвилях вседозволеності. Прийшли повістки на мобілізацію депутатам обласної ради та… майже всі наші «лицарі» виявилися неспроможними до служби. І, підтверджують, що звільнені без жодного блату. Якась страшна епідемія запанувала у Білому Домі. І якби то лише в нашій раді. На ті ради – нема ради…

Люди нині у гурті чи в натовпі, як сірники у коробці – голови чорні, а з очей іскри сиплять. І варто лише одному спалахнути, як миттєво запалюються інші. Сліпучий пшик і… А потім? Сірник може запалити вогнище для зігрівання тіла чи приготування їжі, а може знищити у вогні майно чи людське життя. Не варто судити про будь-яку людину лише за колом його друзів. Кожен залишається собою. У Юди теж були чудові друзі, але від того він не став кращим. Гріх несуть не на показ. Він живе всередині кожного, як хробак у яблуку. Душевний тягар часто більше мучить й пригнічує нас, аніж хвороби тіла. Його не раз сприймаємо, як проникнення всередину нечистого.

Іноді ставимо перед собою запитання – який же на вигляд отой сатана: великий, чорний, кошлатий? Вдивляюся, слухаю… Крики покалічених осколками дітей, стогони безногих воїнів, лементи матерів та дружин вимальовують зримо диявола у плоті: миршавого та нікчемного маніяка із ракетами в руках. До своїх імперських ідей він йде через трупи й людське горе. Для нього людина ніщо – біоматеріал, цеглинка у постаменті власного Возвеличення.

Але він не один. З ним ціла челядь явних нечестивців, запроданців, байдужців, користолюбів. А ще, скільки затаєних, підпільних, конспіративних. Та й це не все – він заповзає в кожного із нас через сумніви, острах, уникання відповідальності, байдужість. Нам промивають розум потоками нечистот, перекручень, залякування, брехні. І не лише чужинські пропагандисти. Знову ця клята омана.

Сім’я чи держава, побудована на обмані, не може існувати довго – вона, як скорпіон сама себе поїдає. Керманичам врешті потрібно зрозуміти просту річ: ніколи не варто зафарбовувати бруд, а краще очиститися від нього. Це прикра й болісна процедура, але тільки з її допомогою живе довіра та впевненість у спільності дій. Це доконче потрібне очищення, якого ми зачекались. Омиття від омани, сповідь і каяття.

Україна вже не раз проходила це коло, тому вельми тривожно, що багато із повелителів знову виводять людей на «повторне читання». У питаннях військових промахів чи при економічних невдачах потрібно бути відвертими та відкритими для оточення. Навіщо оці фальшиві утвердження про уявні перемоги, коли реальні поразки, наче воші роз’їдають голову. Не красивою шапкою слід прикривати від них, а добре вимити голову від нечисті. Хіба не так? Хіба у цих словах є якийсь антидержавний заклик? Хіба в цьому таїться скепсис?

Людей через оману легко звести до зневіри, а це роздроблення моноліту національної єдності, закладеного Небесною сотнею. Згадайте яким гнітючим було розчарування після Оранжевої революції, коли люди побачили й відчули – нічого не міняється. Віктор Ющенко вміє лишень нудно повчати та хизуватися перед усіма. Його ж закосичена співвладниця підсмішкувалася, разом із північним сусідом, не лише над Президентом країни, а над цілим народом. Фальш, як смалець швидко проявився на поспішно одягнутих вишиванках. Театр абсурду не викликав жодних оплесків чи захоплень. Зала духовного піднесення дуже хутко спорожніла.

І ми знову опинилися перед тими ж дверима. Проминув рік від Майдану. Рік надій та оплакування, рік сподівань і… розчарувань. Знову стара вистава – жодних змін, жодних винуватців, жодних покарань, карти успішно перетасовуються в колоді та міняються козирі. Слово «реформа» викликає тепер у нас і сміх, і сльози. А може влада таки, направду, хоче їх втілити, але… не складається? МВС не може, СБУ не вміє, прокурори не в силі, судді не бачать… Якісь усі вони недо… перепрошую, недовчені. Про законотворців та урядовців краще промовчу. Ніхто нікого не здає, порука непробивна, імітація боротьби та правосуддя триває і триває. Політики знову розмахують кулаками та зривають голоси на мітингах. Всі все списують на війну, а тим часом купка багатіїв примножує власні статки. Від суду відкупляють уже відверто. Ця картярська гра несе в народі назву «дурень». Тільки питання – хто? Чи не ми з вами? Чи це не є наступним кроком до гіркого пророцтва Івана Мазепи: «Самі себе звоювали…»

Закінчити свої роздуми традиційно хочу віршем. Одній із жінок, що була учасницею повстанського руху, принесла державну відзнаку, але вона відмовилася від неї. «Чому?» – питали здивовані чиновники. «Чому?» – котилося закутками хати. «Чому?» – переблискувало в очах рідні.

Дивилася в безодню скла,
як у пітьмяні скалки битви
й потріскані уста пекла
сльоза вечірньої молитви.
Там голос мужа, сина спів
перехрестились зойком дзвону
в саду, що болем переспів
й на трави кинув тінь червону.
Уста запечено мовчать
оберігаючи довіру.
…Зламавши мовчанки печать
тривожно мовила допіру:
«Не слави хочу,
не грошей,
а правди.
Правдоньки лишень…»

Олег Герман, заслужений діяч мистецтв України.

 

 

Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua