24 червня 2021 року
12:28:45

Думки

Галина Садовська про надію українців на Надію

08.06.2016 08:26

Дивний ми все-таки народ. Усе шукаємо скалку в оці брата й намагаємось виловити кістку в молоці, хоч, звісно, її там немає.

Навіть потішитись щиро, від душі, забувши, хто з якої партії, не вміємо. В кращому разі нас вистачає на якусь годину-другу, а потім починаємо оглядатися на «партійні колеса»…

Ось тиждень тому з російської в’язниці звільнили українську льотчицю Надію Савченко. Усі на це сподівались, усі цього чекали. І ось сталося: Надя на волі! На президентському борту прилетіла до Києва, ступила босими ногами на злітну смугу, щоб відчути її тепло. Вона таки перемогла, повернулася в Україну на своїх умовах: не просила помилування, не визнала своєї вини і прилетіла додому не в’язнем, а вільною людиною. І вже ті, хто викрадав її та фабрикував справу, мусили вигадувати формальні приводи для звільнення. Так, В. Путін розповідав, що не міг цього зробити раніше, не знаючи думки родичів убитих журналістів. Але ось дружина і сестра одного з них написали прохання, щоб він помилував Савченко — і він не міг їм відмовити. А Мінські угоди не мають до цього жодного стосунку. Українську льотчицю обміняли на двох гереушників, засуджених за реальне вбивство українського військового. Їх теж, за домовленістю, помилував напередодні український Президент. У цій спецоперації були розписані всі деталі обміну. Головна умова — повна секретність. Але витік інформації усе ж стався у Росії, операція (виявляється, уже втретє) могла зірватися. Але її довели до кінця. 

Чого ж таким добреньким став Путін? То опирався звільненню Савченко, а то з такою легкістю виконав прохання родичів убитого журналіста? Напередодні була нічна телефонна розмова президентів України, Франції та Росії і канцлера Німеччини. І, як написало російське видання «Коммерсантъ», Путін звільнив Савченко під тиском Меркель, який та чинила на нього під час нічних переговорів «нормандської четвірки». Через кілька годин після тієї розмови рішення про звільнення Савченко було вже оформлено юридично й організаційно. Усе робили в настільки секретному режимі, що навіть прес-секретар Путіна після витоку інформації відповідав на запитання журналістів, що йому нічого невідомо про звільнення Савченко. Ми ще не знаємо, яка ціна цього звільнення: що обіцяли Путіну або чим його прилякали.

Петро Порошенко, коли його запитали про ціну обміну, відповів, що «ми Савченко і Україною не торгуємо». А ось адвокат української льотчиці Марк Фейгін стверджує, що Росія за Савченко просила багато. Скажімо, Кремль пропонував, щоб гереушників Єрофеєва та Александрова відіслали додому за помилуванням, а Надія мала відбувати покарання — за конвенцією видачі засуджених. Зрозуміло, на такий диспаритет Україна не погодилася. Юрій Тандіт, радник голови СБУ, розповідав, що Кремль в обмін на Савченко вимагав шляхопровід до Криму, щоб туди ходив поїзд з Донбасу через Херсонщину. У ПАРЄ кажуть, що від них хотіли за Савченко повернення Росії всіх повноважень у Парламентській асамблеї Ради Європи. А була ж іще пропозиція обміняти її на Віктора Бута та Костянтина Ярошенка, які відбувають покарання в США за конкретні злочини: один торгував наркотиками, другий — зброєю.

А при чому тут українські політики, скажете? Та радіти вони не вміють. Якусь годину-другу в усіх телеефірах ще вітали це звільнення, навіть представники «Опозиційного блоку», наголошуючи на важливості Мінських угод. А потім пішло-поїхало. Якщо до звільнення льотчиці вони вправлялись у розмірковуваннях, яка погана влада, тільки створює видимість боротьби за звільнення Савченко, а насправді воно нікому не вигідне і через те героїчна льотчиця ніколи не повернеться в Україну. А після її звільнення «заспівали» іншої: чому тримали все в секреті, чому мама Надії сиділа в партійному офісі «Батьківщини» і нічого не знала? Ах, це Порошенко балів набирає, приурочив звільнення Надії до другої річниці свого президентства. А чим Савченко тепер займатиметься? Чому вона не усміхнулась Президентові, коли той вручав їй зірку Героя України? Чому не обійняла Юлію Тимошенко? Боже ж ти мій, чи все це так важливо?

Кілька днів у багатьох ефірах, як мовиться, товкли воду в ступі про майбутнє Надії. Амплітуда, скажу вам, ого-го: від ймовірного президентства до «хай дбає вже про сім’ю, про чоловіка, про дітей». Комусь думається, що вона не дасть спокійно жити парламенту, що знищить усі корупційні схеми, що виведе на чисту воду всіх злочинців… Ох, уже це українське чоловіцтво. Замість того, щоб самому врешті-решт щось путнє робити, знайшло на кого перекласти всі проблеми — нехай і на незламну, та все ж жінку.

Надія для себе все вже визначила і розповіла про це на п’ятничній велелюдній прес-конференції. Буде працювати в парламенті, зокрема над проблемами, які найбільше знає: звільненням політв’язнів та вдосконаленням логістики Збройних сил, «щоб у хлопців все було». Знає, що чекають її і в ПАРЄ. Має намір об’їхати низку країн та розповісти там, що реально відбувається в її країні. А взагалі готова служити Україні там, де найбільше зможе принести їй користь. З партії «Батьківщина» не піде, а всім іншим партіям пропонує взяти «під крило» по одному українському політв’язневі в Росії — і добитися його звільнення. На запитання про президентські амбіції, то на Банкову не збирається — їй там ще нічого робити. Та коли українцям треба буде, щоб вона була президентом, буде ним. Ось тільки ще непевна, що люди в нас вже навчилися голосувати не за гречку. На відміну від політиків, які не відчувають жодних провин, знають, хто у всьому винен та що і як треба робити, Надія Савченко була чеснішою: вона ще не знає, як вирішувати те чи інше питання, але вона навчиться і дуже старатиметься це зробити — і не зупиниться. У неї немає більше власного життя. Все її життя — Україна. Скільки встигне для неї зробити — стільки й зробить.

Ще кілька відвертих думок української героїні: «Чи було важко? Проїхали — і забули. Буде ще важче. Я не вважаю себе великою мученицею»; «Завжди говорила українською, як говорив мій рід. А мене запитували: «Ти що, із села?» Тепер кажуть, що когось українізують. Але чомусь не кажуть, як нас русифікували. Кожна дія має протидію»; «На жаль, українська армія не працювала в тому напрямку, щоб виховувати патріотів. І тому народ першим кинувся захищати Україну, бо армія не піднялася». Про «Айдар»: «Я з ними була в найгарячіших боях. Хлопці — молодці. Щастя визволили, а до того — Новоайдар. Там багато полягло. Я рада, що служила з тими хлопцями. Там багато патріотів України… Так, як чорнили батальйон «Айдар», я так не скажу. І що святими були, теж не скажу… Якщо комусь хочеться поливати брудом, пішли б і послужили… А то сидите на диванах і питаєте нас, як ми воювали. Як могли, так і воювали. Чи ви думаєте, що там святі воюють?» Про Путіна: «Відчепись від України, відчепись від усіх країн, в які вчепився. Залиши собі своє царство. Не муч своїх людей, не знущайся з росіян. Два життя не проживеш…» Про Мінські угоди: «Не вважають їх достатньо ефективними. Але вони принаймні згасили полум’я, яке тоді дуже боляче палало». І про себе: «Я ще не можу зрозуміти, куди я впала…»

І хтось думає, що цю жінку можна взяти під контроль, приручити, змусити зробити те, чого вона не захоче? Наївні. Варто погодитись із політологом Володимиром Фесенком: Савченко має великий моральний авторитет, але політиком їй ще треба стати. І, очевидно, має рацію і лідер «Свободи» Олег Тягнибок, який називає Надію «правдивим героєм» і застерігає: вона була на Майдані та в окопах, на землі і в небі, на волі та у в’язниці, а тепер вона потрапляє на слизькі паркетні коридори Верховної Ради — і це буде великим випробуванням для неї. Що ж, побажаймо, щоб і його вона здолала з такою ж мужністю, як робила це раніше.

Наша Надія вже  мала перший робочий день у Верховній Раді та відкривала її засідання. Її перший депутатський виступ був коротким. Дякувала всім українцям і світові, що допомагає українцям. Попросила вибачення у матері Вадима Пугачова (українського військового, якого вбили російські гереушники) за те, що її син віддав життя за її, Надіїну, волю. І пообіцяла, що не дасть нікому з тих, хто сидить у депутатських кріслах, забути про тих хлопців, що загинули за Україну. Вони не лежать у своїх могилах, а стоять і стоятимуть доти, доки ми не здобудемо волю Україні. А ще Надія Савченко заспівала Гімн України і зняла з трибуни плакат, що вимагав повернути їй волю. Його замінив інший — з портретами тих українських патріотів, які сидять у російських в’язницях.

Так почалося реальне депутатство Надії Савченко. Успіхів тобі, мужня українко!

 Галина Садовська, “Вільне життя плюс”.

Фото з вільних джерел.

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930