14 травня 2021 року
20:51:36

Думки

VIP-інфікованість. Вірус самодефіциту

11.05.2016 08:00

Таких часто проводжають зневажливим поглядом: «О, пливе» чи «Суне!». «А не зависоко носа задер!?» – у спину. Або ж: «Цаца» – видушать.

Їм навіть можуть співчувати. Шкода, мовляв, а колись тай гепнеться додолу, як так високо літатиме, не чуючи під собою дна. Хоч знайдуться й ті, що лиш опустять очі додолу й пошепки: «Мені б так…» 

А їм від отих осудів та зловтішань лиш кращає. «Хай заздрять, усе правильно роблю. Їм до мене – як до іншої галактики! Я ще докажу! всім», – як мантру щодня. І які б тільки прокльони не летіли їм услід – байдуже.

«Та воно ж VIP-інфіковане якесь!» – позаочі, звісно.

Воно ж-бо так і є. Коли собі ти діамант у сто карат, майстерно виточений до ідеальності. Для решти – «Стікляшка, най би його!». Хоч і блистиш для всіх, та по-різному.

А найдивніше, що їм живеться краще, аніж усім його «ворогам» чи «підлабузникам». 

Йому їх і не треба зовсім. Він для себе і є ота галактика. Для нього світ не має кордонів. Усі двері відчиняться – хай тільки захоче. А люди що? Та ніщо. Ось тут вони усі в нього – у кулаці!

В перстенцях. Байдуже, що підробка. Він для себе і так – золото!

Поливши бальзамом на власну самооцінку удосталь, повертається думками у день. Розбирати папери. Бо шеф прийде і знову за своє: «Та навіщо я тебе, бовдура уселенського, тут тільки тримаю?! Повітря переводиш лишень. Ледацюга!»

– Тьху! – Аж млосно стало. – Нічого… Він ще побачить. Усі ще побачать. Ось тут вони усі в мене – у кулаці!


  Надія Вихристюк, журналіст

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua