16 квітня 2021 року
13:25:07

Духовність

Тернопільщина: три суїциди за три дні. Невже ми втратили віру?

19.05.2016 05:47

На Тернопільщині минулого тижня трапилось три суїциди.

Так, 10 травня рахунки з життям звів приблизно 28-літній  мешканець села Кошляки, що на Підволочищині.  Чоловік повішався  на території власного домогосподарства.

У селі Магдалівка того ж району 11 травня наклав на себе руки приблизно 40-літній місцевий житель. Чоловік вистрілив собі в живіт із рушниці  у власному ж  гаражі.

Наступного дня, 12 травня,  у себе вдома повішався приблизно 45-річний мешканець села Млиниська Теребовлянського району.

Три дні. Три самогубства… Чому мешканці Тернопільщини, настільки побожного регіону, обирають саме такий шлях? Чи віра наша міліє, хоч кількість храмів збільшується?

“Коли говорити про духовність, то у процентному відношенні на Тернопільщині вона не є вищою, ніж в інших регіонах”, – зауважує Архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор (УПЦ КП).

Владика зазначає, що ходити до церкви не завжди означає бути духовною людиною.  Для багатьох мешканців Тернопільщини відвідування  храму, на жаль, стало звичкою, традицією, котрої вони чемно дотримуються.  Насправді їхня віра в Бога дуже мала.  Те, чого навчає священик під час проповіді, їм здається не важливим. Виходять зі Служби й роблять своє, бо переконані, що прийшли у храм до Бога, а не до священика. У мене свої стосунки з Богом, кажуть, а до отця — байдуже. 

Ми працюємо над тим,  аби пояснити людям, що Церква – це не просто їхні особисті стосунки з Богом, це якраз засіб, який створив Господь для спасіння,  і те, що каже священик — не є його власною наукою, а вченням Церкви, якому вже дві  тисячі років, і яке передається з покоління в покоління, та має бути для людини орієнтиром  у житті, – навчає владика. –  Кожен собі шукає якийсь свій особливий шлях до Бога, але його нема, є тільки той шлях, який сам Бог відкрив через Христа. Та вже така внутрішня природа сучасної людини, що вона на все має свою думку, і звикла покладатись найперше на неї, а не на чужу. І навіть, якщо це одкровення Боже, то приймає його тільки настільки, наскільки це їй самій хочеться. Тобто, ось вона собі вирішила, що з того всього одкровення Божого їй подобається тільки те і те. І навіть, якщо річ про гріхи, кажуть: “Я нікого не вбив, нічого не вкрав, значить інших гріхів не маю”. Іншими словами,  тільки ті гріхи, що переслідуються світськими законами, люди вважають гріхами, а всі решта — обман, гнів, ненависть — для них не гріхи, а нормальне щоденне життя”. 

На думку Архієпископа, проблема якраз у тому, що люди не хочуть бути повноцінними християнами, живуть виключно за законами світського суспільства, і в результаті й мають клопоти, з якими не можуть впоратись. 

“Господь, посилаючи різні скорботи та  хвороби, направляє людину, але не може змусити її покаятись, – констатує. –   Рішення змінити своє життя, виправитись вона має прийняти сама.  На жаль, одиниці розуміють, що покаяння – це зміна способу життя. Що людина, якщо кається в гріхах, то перестає їх робити, прикладає зусилля на боротьбу з ними. Що причастя – це наше єднання з Богом, що треба його приймати з трепетом, з таким  дійсно побожним шануванням, а не просто, як якесь виконання обов’язку”. 

Архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор має надію на сучасну молодь. Каже, їй під силу змінити ситуацію, адже вже дивиться на світ по-іншому.

До речі, світові релігії по-різному ставляться до самогубства.

В ісламі його засуджують, але вважається, що мученики, які померли у ході джихаду, одразу потрапляють до раю. Цим користуються численні шахіди (терористи-смертники), які таким чином не вважають себе грішниками. Так само в ісламі перевага віддається смерті перед нестерпним стражданням чи безчестю мусульманина. 

В індуїзмі та буддизмі самогубство вважається безглуздим, оскільки згідно з концепцією реінкарнації, у наступному житті самогубець повернувся б у ту ж саму ситуацію. Водночас самогубство, яке виконувалося як жертвоприношення богам або людиною похилого віку, яка залишила нащадка, схвалювалося. В Індії довгий час існувала традиція саті – самоспалення вдови після смерті чоловіка.  Так само індуїзм приймає право покінчити із власним життям  через ненасильницьку практику голодування аж до настання смерті під назвою Прайопавеса. В  японських самураїв практикувалося ритуальне самогубство сепуку, а під час Другої світової війни набули поширення японські пілоти-смертники — камікадзе.

Іудаїзм зосереджується на важливості того, що життя потрібно цінувати, а, отже, самогубство прирівнюється до зневажання Господнього добра у світі. Але попри це за крайніх обставин, коли здавалося, не було іншого виходу, окрім як бути убитим або бути змушеним зрадити власну релігію, євреї вдавалися до суїциду – як індивідуального, так і масового самогубства. В якості сумного нагадування про це є навіть молитва в єврейській літургії за ситуацію, “коли ножа приставляють до горла”, за тих, хто своєю смертю “освячує Ім’я Господа”. 

У християнстві самогубство вважається гріхом. За канонічними традиціями Православної Церкви, що сформувалися ще в епоху Вселенських Соборів (IV-VIII століть), поминати самовбивць у православному храмі не дозволяється. Канонічна заборона на це пов’язана з “богоборчим” характером самогубства як такого. Життя кожної людини є дорогоцінним даром Божим.  Отже,  християнин, котрий накладає на себе руки, вдвічі ображає Бога: і як Творця, і як Спасителя. Очевидно і зрозуміло, що таке діяння може бути плодом тільки повної зневіри та відчаю в Божественному Промислі, без волі якого, за словами Євангеліє, і волосина не впаде з голови віруючого. А хто чужий вірі в Бога і надії на Нього, той далекий і від Церкви. 

Тому за церковними канонами, самовбивць, а до таких належать також убиті на дуелі, злочинці, вбиті під час розбою, люди, які наполягли на евтаназії, а також підозрюваних у самогубстві (наприклад, потонулих за невідомих обставин) не можна відспівувати в храмі, поминати в церковній молитві під час літургії та на панахидах. Самогубців не ховають на церковних кладовищах.  А в Середньовіччі тих, кому вдалося вижити внаслідок суїциду, у засуджували до робіт у неволі, як убивць. Щоб відвернути людей від самої думки про самогубство, у середньовічній Західній Європі трупи самовбивць піддавали найвимогливішій нарузі. Тіла вішали за ноги на центральних вулицях, закопували на перехрестях з вбитим у серце кілком, з ганьбою ховали разом із тваринами.

Згідно із кримінальним законом, виданим Королем Франції Людовіком XIV у 1670 році, тіло людини, котра вчинила суїцид, волокли вулицею долілиць, а потім вішали або ж викидали на смітник. До того ж конфісковували усе майно померлого.

У стародавніх Афінах держава позбавляла особу, яка вчинила самогубство, честі бути похованою за усіма правилами. Таку людину ховали одну, за межами міста та без надгробків або відміток.

У Стародавньому Римі спочатку самогубство дозволялось, але пізніше його визнали злочином проти держави через пов’язані з ним економічні збитки.

Яких самогубців усе ж можна відспівувати в церкві, та чи є причиною зростання кількості суїцидів погода й економічне становище України — читайте у наступних матеріалах TopNews.  

Н. Гонта.

 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua