14 червня 2021 року
06:01:05

Суспільство

Волонтер Чонгар пояснила, чому припинила роботу (заява)

25.05.2016 06:41

“Вибачте мене і моїх хлопців. Ми зупиняєм нашу роботу” . Таку заяву кілька годин тому на своїй сторінці в соцмережах зробила тернопільська волонтерка Алла Борисенко більш знана як Алла Чонгар. 

А їй предувало звернення до журналістів про підтримку, адже зараз Алла перубуває у Дніпрі, де, як пише, намагається забрати з моргу тіла айдарівці. Волонтерка відкриває усю правду про те, як важко батькам загиблих воїнів АТО було забрати тіла синів додому, якою є політика Міністерства оборони (МО) до полонених…

Подаємо обидва дописи Алли Чонгар. Висновки робіть самі. 

“Звернення до журналістів!!! Я є в Дніпрі. В мене вночі було достатньо дзвінків і перемовників. Що я зробила такого що зірвала МО. Вчора шукались речаги впливу на мене. Сьогодні на тереторії моргу має бути виставлена охорона, поліція. Є особливе розпорядження на рахунок мене.

2014-15 половину ми добре робили свою роботу.Так нас сварили погрожували , але ми йшли в перед. МО ніколи не доставляли тіла додому. Батьки платили великі кошти на заправку, щоб доставити тіло сина додому.Батьки сутками обитвали пороги. Ми робили це все швидко оперативно і злагоджено . Доказ – бої 2014.Х лопці конвеяром ішли додому.Так, за мене казали, що за солдата винесе двері разом з коробкою.Так і було.Старались швидко вивезти з боїв і швидко доправити додому.

Вчора ситуація перевершила себе. Тіла Айдарівців майже сутку були в морзі Волновахи.Пройшли сім кругів ада поки на пізній вечір попали в Дніпро. Хоча машини були. Ми могли зроб ти все відразу ще в день загибелі. 

Вчора, коли представники так званих цивільників їх керівник коли дізнався, що я є в Дніпрі, і маю займатись похоронами.В них зірвалась бомба .Тіла в спеку не повезлись на Дніпро, цивільники виїхали до Маріуполя. Їх робота була такою і раніше ми вивозили тіла з боїв,котлів. До проміжних моргів, бо не завжди встигали відвезти до Дніпра. Свідки бійці коли сварилась бережно відноситись до загиблих. Не один урод із санітарів отримував наганяй за ставлення в морзі. 

Я знала скільки тіл передалось в промижуточні морги. Скільки і кого вивозило МО коли вони з’явились і як почали якоби вивозити тіла. Вчора виском різаного гусака,істерично прозвучала, що я не маю права і ніхто з бійців займатись вивозом двох Айдарівців. Бо це має робити МО і їх парафія. Так має робити. Але ваші слова МО завжди доставляли і доставляють тіла до місця поховання. Ви нічого не спутали. Нагадати, як батьки силою брали морги, а їм в очі тіла нема. Хоча тіло в морзі не одну неділю. Побратими коли вивозились загиблі повідомляли, що є такийто хлопець він взнаваємий їдьте забирати,чи нагадати коли військомат чи придставник частини приїздив забирати хлопця не знаючи його в обличчя. Скільки таких було скільки зними воювала,кого ти хочеш везти до дому не знаючи в обличчя. Кільки хлопців є схожими між собою.Є багато чого іншого.

Так нас хто з першого дня збирав,знаходив ,відвозив до дому.Починають знищувати.Є слідчі, які жили, щоб допомогти батькам,їх теж або усувають або переводять в інші місця роботи,або хтось звільняється сам.Була сильна команда.Але є так зване МО і вони ,з їх слів доставляють тіла додому. Я зворушила за Айдарівців, бо це дорогі мені люди.

Шановні журналісти, можливо через публічність допомогти все таки МО доправити рефом не тільки Айдарівців під особистим контролем, а й решту бійців. Чому в морзі Дніпра має лежати хлопець 81 частини,голова села на сьогодні теж шукає холодильник. Бо дорога далека,але виходу не було прис лав Т4.Чому з іншими поступають по-іншому.

Так є розпорядження на військомати що доставляють вони. Заправки немає і це повноваження виконують якщо села, то волонтери,сусіди родичі,районі ради.Так вчора зірвалась велика бомба .Можливо потрібно допомогти щоб такі бомби були до кожного солдата,допомогти щоб батьки не платили за невідомо які послуги привезти тіло в норму кошти. Щоб рефи зараз на жару були на кожного бійця а не тих за кого можуть бійці постояти.Я не буду провакувати,так зараз все підготуєм до відїзду,транспортувати буде МО рефом що і треба було зробити.Я не буду прощатись на тереторії моргу ,я не буду підїздити до моргу.Але допоможіть в прощані на майдані в Києві. Бо хлопці загинули за Україну!!!Так можливо емоції,повірте за ці сутки я витирпіла багато…..”

А потім …

“Сьогодні останій день моєї роботи по пошуку і по полонених та загиблих. Дядя Коля і Ворон Айдар то дорогі для мене люди. І мені ніхто не може заборонити бути з тими, з ким пройшла не один день війни.

 Я багато терпіла,я багато мовчала .Бійці різних підрозділів,солдати, офіцери,батьки, ті, кого привезла з полону не раз казали – давай ми зробим прес-конференцію.Ти рятувала нас там, ти йшла туди де не могли пройти ми.Ти була нам і є і сестрою і мамою.Ти була нашем оберегом. Я не погоджувалась. За солдата стояла стіною. 

Я знаю, де ще є хлопці зниклі,ми створили базу, яку подавали на МО, і нас ще й звинуватили, що то їхня робота. 

Я маю зв’язок з полоненими. Коли батьки телефонують – візміть трубку, з такого номера будуть звонити з полону. Поговоріть, вони вам вірять, вони просять підтримки. Я не можу цього робити більше. Кожний полонений – то моя біль, кожний 200-тисячний – рана на серці. Я – теж людина, я – мама своїм дітям.

Я знаю багато правди по загиблим. Мене болить кожний солдат, який повертається “Грузом- 200”. 

За два роки я досконало знаю по загиблим. Мою команду не запрошують на круглі столи по пошуковцям. Нам вручають повістки ,нас поливають брудом. Те, що хлопці Айдарівці сьогодні не доставлені додому…МО взнали, що я в Дніпрі по хлопцям. І тут розпочалось все найгірше. Навіть ,якщо я буду допомагати, то не рефа не сприяння в документах не буде. 

Зараз телефонують всі, бо що я такого наробила, що МО так бризкає слюною. Хлопці, я нічого не зробила, нічого. Ми приїхали забрати по проханю побратимів наших хлопців додому. Ми тут, щоб віддати честь і повагу.

І так частіше і частіше брудом. Зараз МО шукає вплив, як на мене можна подіяти. Я просто жінка, я – мама. Що мене боятись.

Так я закінчую роботу в допомозі рідним і солдатам. Я теж жива людина , терпіти всі зневаги і образи, погрози, боятись. Мою машину знають в кожному куточку України, не кажучи про передову. Де вона рідна. Хлопців моїх закидують повістками. Ми не отримували нагород від держави.Ми були поряд з нашими солдатами. Але це нестерпно.

Вибачте мене і моїх хлопців. Ми зупиняєм нашу роботу.

Я прошу вибачення у солдат і родин.В мене більш немає сили бороти цей ідіотизм!!!”


Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua