07 травня 2021 року
21:22:27

Суспільство

Тернопільський волонтер: “Хто раз там побував, уже не зможе не їхати туди”

23.05.2015 17:37

23.05.2015

Триває збір допомоги українським захисникам. Це добра воля людей, яку реалізують волонтери-перевізники.

Довіра, жага допомогти, підтримати воїнів об’єднує  людей різних за віком, професіями, статтю. Мене доля звела у волонтерській поїздці із  героями сьогодення: Сергієм Сарабуном, Ігорем Мицом, Іваном Вавриковичем і Тарасом Паляницею.

Відвідати бойові батальйони, добратися до блокпостів, де земляки і не тільки, чекають передачу з дому, бачити, як бійці із сльозами на очах читають короткі листи від рідних і від зовсім незнайомих людей, як розбирають в кишені листівки школярів, як цікавляться новинами з мирної частини України – все це випадає на долю волонтерів-перевізників. Як і страх бути обстріляним, заблукати серед розбитих війною доріг без вказівників у невідомості ворожих блок-постів. Але повернувшись додому, знову готувати бус в дорогу, бо є вантаж, а понад  три тисячі кілометрів, намотаних за поїздку на колеса, роблять з технікою  свою чорну справу. Добре, що є такі фірми, які транспорт з АТО ресонтують поза чергою. Командир волонтерського екіпажу Сергій Сарабун дуже вдячний їм за це. Він  понад  рік возить вантажі в зону АТО.

Перша поїздка була весною минулого року,– розповідає волонтер,- ми побачили телефільм про те, що солдати їдять черствий хліб, не мають відповідної амуніції, держава не взмозі забезпечити. А  хлопці під прицільним вогнем загарбника стоять там і за нас . Ми звернулися у військовий  штаб і висловили бажання допомогти. Нам виділили  машини супроводу і так ми проїхали  майже 300 кілометрів. Це дуже  привертало увагу. Ми зрозуміли, що краще  їхати самим  непоміченими. І потім якщо не щотижня, то через тиждень забирали вантажі і відвозили  у зону проведення антитерористичної операції. Це нелегка робота, бо треба  волонтерів на місці , які організовують збір коштів, моніторять ціни на потрібне приладдя, акумулюють  продукти харчування, а ми  перевозимо. Дорога довга, тому ми об’єдналися з хлопцями волонтерами- водіями.

– Зараз у вас є волонтерська мережа не лише на Тернопільщині, а й там,  у Донбасі.

– По-іншому бути не може. Ми не всюди можемо доставити вантаж.А на їхніх складах привезене почекає, поки зміниться ситуація і можна буде доставити адресну допомогу. Наші друзі з Артемівська опікуються госпіталем, мають зв”язки з військовими частинами на передовій, куди лише військові “Урали” можуть проїхати.

– Ви часто берете земляків  у відпустку, привозите на ротацію?..

-Так, постійно. Потім лишаємося назавжди друзями і з львів’янами, і з хмельниччанами. Навіть ранених вивозили.

– Я от думаю, чому у кожного, хто має буса не виникло бажання  робити рейси  на підтримку української армії?Це вам підказав голос зверху, покликання чи місію відчули?

– Ми бачили тих солдатів, їхні очі…Покликання і те, що ви кажете, то високі слова. Все простіше. Хто раз там побував, уже не зможе не їхати  туди.Їхатиме і вдруге, і вдесяте, і всоте. Це стає потребою. Ви ж бачили, як вони ждуть нас. Вони вже не голодні, одягнені, минувся період розгубленості.Вони тішаться там, що бачать нас, обнімають, дякують, розпитують про односельців, кажуть ніби вдома побувають, бо ж ми і вареничків привеземо, і шинки з ковбаскою, і варення, сушки на компот, дитячі малюнки, листи, вірші, вишивані образки, картинки…Я дуже дякую людям, які створюють цю ауру всезагальної підтримки. Ми співпрацюємо з Тетяною Капінос, Світланою Гоч, Миколою Булатом і багатьма небайдужими людьми, які наближають мирний час. Без них бус не вирушить у дорогу, бо кожна поїздка, то великі гроші. Поки ми в дорозі, вони тут працюють.

– Чого вас навчив рік  війни?

– Розпізнавати людей, хто є хто. Багато  пасивних, є такі , що забалакують проблему, обіцяють, перебільшують своє значення в історії України, особливо ті, що при владі.

– Їм здається, що війна десь далеко…

– Ця відстань не вимірюється кілометрами, а годинами.Москалі блукають у наших лісах , війна  за кілька годин від нас.

– На відстані сльози і серця, а ще древка нашого прапора із чорною стрічкою жалоби…

– Це так. Тому людський фактор дуже важливий. До сліз зворушують прості люди, що діляться останнім- салом, консервацією, яку для себе робили. Переконаний, що гарних людей більше.



Помічники пана Сергія водії-колеги долучаються і коштами, і зв’язками та повагою і довірою людей, які передають воїнам допомогу.  Ігор Миц підтримує зв’язки з українцями Італії. Із міста Бельцано  майже в кожну поїздку в АТО приходять, як не теплі шкарпетки, термобілизна, італійські солодощі, олія, так і  гроші, листи. Один з них пан  Ігор цитує:“Залишайся живим, український солдате. Я за тебе молюсь, хоч не я твоя мати”.

Ми заочно дуже вдячні цим жінкам,- каже волонтер,- завдяки їм ми маємо роботу, бо що ми, перевізники, варті без загальнолюдського благодійного  піднесення.Ми – посередники між ними і війною.

Тарас Паляниця – волонтер із Кременця – Почаєва.За цей час вдалося організувати збір коштів на тепловізор, бронежилети, біноклі, ножі, кровоспинні препарати, індивідуальні аптечки.

А ще солдати просять дитячі вироби, малюнки.- розповідає волонтер,- є навіть повір’я, що не вб’ють, коли в кишені є дитячий малюнок. Це як оберіг.

Коли люди питають, що треба приносити,  пан Тарас відповідає: “Зайдіть до себе на кухню, озирніться.Все , що потрібно вам, чим користуєтеся ви, те і солдатам треба. Від тепловізорів до звичайних газет з місцевими новинами.”

Іван Ваврикович знана  у Скалаті людина. Він дохідливо пояснює, яку скруту переживають наші захисники і як необхідна допомога і матеріальна, і моральна.Зворушує допомога школярів:і маскувальну сітку плели, і випічкою торгували, і продуктові пайки формували, паперових голубів робили з побажаннями швидкої перемоги і здоров’я солдатам. 

– Люди в нас дуже добрі і турботливі, – каже пан Іван, –  хочеться, щоб таке розуміння було скрізь, щоб об’єднувало українців.Ми сильна нація, вистоїмо, коли будемо разом.

Найбільша  мрія волонтерів, щоб закінчилася війна. А поки що вони працюють не покладаючи  рук. Хоча такі ризиковані поїздки, важка дорога і небезпека також беруть своє. Задавнив хворобу командир цього волонтерського екіпажу Сергій Сарабун, і приїхавши з чергової поїздки- потрапив на операцію. І тут  зустрів прихильних людей, митців і професіоналів своєї справи.Ми зустрілися з ним у лікарняних коридорах. Такий же підтягнутий, цілеспрямований, хвилюється, що кілька тижнів не зможе виїхати до хлопців. Дуже дякує хірургу обласного клінічного онкодиспансеру Леоніду Миколайовичу Скакуну за своєчасну операцію. Колеги волонтера  разом  переживають хворобу побратима.

– Я ще більше тут зрозумів, яка необхідна підтримка, відчуття плеча і усвідомлення того, що ти потрібен людям, – зізнається. – На моєму сайті  сотні прізвищ командирів, які беруть участь у проведенні антитерористичної операціїї, вони не тільки пишуть про необхідне, а й дякують за зроблене, бажають і мені здоров’я , швидкого одужання і чекають у своїх частинах на зустріч.

Я дивлюся, як ожили у нього очі  спогадом  про те, що стало його роботою у цей тривожний час, покликанням, місією і думаю, що перед таким бажанням і потребою- відступають будь-які хвороби.Ми ще з вашим екіпажем справжніх героїв здолаємо по воєнному бездоріжжю не одну тисячу кілометрів. Виздоровлюйте пане Сергію, бо ваша  волонтерська професія має синонім- добровільний воїн.А воїни не здаються.Перемога буде за нами: і над хворобою і над загарбником.

Людмила Островська.

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua