“Мова — характер нації” – Леонід Бицюра

Давайте будемо відверті, і сьогодні, в День української писемності й мови, поставимо собі оцінку за володіння солов’їною. Ну,  у кого що вийшло?

Відомий письменник Савелій Грінберг писав, що «Мова знає про людей набагато більше, ніж люди знають про себе… Не ми розмовляємо мовою, а мова розмовляє нами…»  Так, мова виказує нас справжніх. Вона  — своєрідний детектор на приналежність до нації. У ній — пам’ять і мудрість народу. Вона — правдива сповідь поколінь… Поколінь, котрі до останнього  відстоювали право розмовляти нею, платили за рідне слово роками тюрем і каторг,  усвідомлюючи: країна без мови — лише територія із німим і незрілим населенням. Мова — ідентифікує, виховує, тестує кожного на патріотизм. 

Мову треба не просто любити, її необхідно поважати. Вона — не святкова сорочка, що одягається про око на свята. Нею слід користуватись щодень, старанно виполюючи бур’ян жаргонізмів, суржику, діалектизмів… Мова — це щоденна праця, котра вдосконалює кожного й народ загалом.

Рокам українцям нав’язували почуття меншовартості.  І воно почало простати в душах, сіючи зневіру, плаксивість, покору та зневагу до всього українського.  Рік у рік нам товкмачили, що українська — мова селюків, над нами сміялись, виховуючи почуття сорому. Нас ламали, і часто ми ламали язики, намагаючись вирвати із себе мову, що текла жилами.  Не вийшло.  Бо мова — не просто алфавіт чи слова, то найперше характер, який дається нації від народження. 

Події Революції Гідності перекроїли свідомість багатьох.  І тоді, коли ще у  2000-му, згідно зі статистичними даними, у побуті  на 3% більше українців спілкувалось російською, ніж українською, то вже у 2017-му, згідно із соціальним дослідженням Інституту Горшеніна, 60,4% українців вдома переважно спілкуються українською, а 37,8% – російською. То вже поступ. Ми, щоправда, дуже поволі починаємо слухати українські пісні, дивитись українське кіно, гордитись знанням української…

Але це тільки початок! І цього поки що дуже мало. Ми повинні, найперше, усвідомити себе українцями та прийняти, і тільки тоді  українська мова стане невід’ємною частиною нас!