15 січня 2021 року
14:11:31

Суспільство

Підводні камені медичної реформи, або хто і як лікуватиме мешканців Тернопільщини завтра?

03.10.2016 12:33

Громадська організація “Інтерньюз-Україна” в рамках Програми USAID РАДА, що реалізується Фондом Східна Європа, провела для журналістів  національних та регіональних ЗМІ дводенний тренінг: “Медична реформа в Україні: як нас лікуватимуть завтра?”

 

Мета тренінгу – пояснити зміст і напрямки реформування системи охорони здоров’я  й покращити навички висвітлення медичних питань журналістами. На тренінгу побували і тернопільські журналісти.

Для мене цей захід цінний тим, що вдалося почути з перших вуст про хвороби медицини і шляхи її лікування від керівництва Міністерства охорони здоров”я України та громадських організацій, які стали тією свіжою водою, що камінь  не тільки точить, а й зрушує з місця. А ще мені дуже подобається команда реформаторів,  молодих людей, які уже виплекали ідеї зміни існуючого стану “безплатної” , гарантованої Конституцією, медицини,  тієї, де  пересічному пацієнтові доводиться платити  в кілька етапів, починаючи з податків, які ідуть на утримання  галузі, і завершуючи  куплянням ліків тільки в тій аптеці, яку вкаже лікар. 

Яка вона, нова модель охорони здоров’я?

“Нова модель охорони здоров’я ,- сказав лікар-педіатр, кандидат медичних наук, менеджер групи громадської ініціативи “Реанімаційний пакет реформ” в галузі медицини Олександр Ябчанка,це визначений гарантований мінімум державних послуг, велика увага на профілактиці хвороб, контакт:лікар-пацієнт на рівні угод, які фіксуватимуть довіру лікареві і приноситимуть йому платню”. 

Пан Олександр просто пояснив, що до гарних, лікарів, які тримають руку на пульсі сучасних технологій лікування, яким довіряють хворі – будуть черги. Пацієнти розплачуватимуться карточкою, на якій будуть гроші  від медичного страхування  і зарплата такого лікаря може бути до 20 тисяч. Угода передбачатиме і відповідальність пацієнта за своє здоров’я, за виконання  рекомендацій лікаря. А коли нічого не змінювати, то так і продовжуватиметься жебрацьке існування медичних закладів, у яких нічим лікувати. 

Серед  реформаторських кроків Олександр Ябчанка назвав: збільшення повноважень лікарень стосовно розподілу фінансування і визначення штату, оптимізовану мережу лікарень, ринкову конкуренцію лікарів і медичних закладів, фінансування послуг, а не ліжко-днів.

Першочерговим завданням реформатори  називають перехід на страхову медицину, сміливо названий 2017 рік. Команда  врахувала досвід Угорщини, Польщі, Естонії, Таїланду, Туреччини та Філіппін, розробила власну концепцію страхування.  В концепції, згідно принципу ВООЗ про універсальність доступу до охорони здоров’я, передбачене державне медичне страхування для кожного. 

“Буде питання щодо обсягу гарантованої державою медичної допомоги, – пояснив Ябчанка. – Але в пакет гарантованих послуг у повному обсязі точно ввійдуть первинна та екстренна допомоги.  Страхування включатиме реімбурсацію – покриття вартості за призначені і придбані ліки”. 

За його словами, з державного бюджету на медицину Україна виділяє кошти на рівні африканських країн – 3,5% ВВП. Ще 4% покриває пацієнт зі своєї кишені, в основному через придбання ліків: “Ми хочемо, щоб в перспективі більшість коштів витрачалася не з кишені, а через державне страхування”. 

Серед позитивів, які обнадіюють до змін, пан Ябчанка назвав прийнятий у першому читанні проект Закону , який надає більше свободи медзакладам, дозволяє розпоряджатися державними коштами, визначати необхідний персонал і приміщення. 

Освіта теперішніх та майбутніх медпрацівників

Заступник Міністра МОЗ  України  з питань медицини та організації медичної допомоги в зоні АТО Олександр Лінчевський  – торакальний (легеневий) хірург відділення політравми, викладає в Академії післядипломної освіти імені П. Шупика та є медичним директором “Захисту патріотів”. 

“Я не професійний чиновник. У мене є нічні чергування, я сплю  в  кабінеті. Я дуже пов’язаний з колективом  Київської лікарні №17”, – зазначив.

Лінчевський наголосив, що не прагне політичної кар’єри. А реформувати медичну галузь задумав ще з часів Майдану: коли в лікарні чергували волонтери, а небайдужі принесли стільки медикаментів, що їх вистачило, аби оперувати на повному забезпеченні до травня: “Тоді я зрозумів, що саме з такими людьми хочу жити в одному місті. І їм дуже потрібні зміни”.

Під час Майдану 17-та лікарня приймала важкопоранених, а з початком війни відрядила медиків для допомоги районним лікарням на Сході. Саме тоді Лінчевський почав шукати, де можна дістати якісні аптечки для військових. Оскільки Олександр – пластун, то пошуки почав серед друзів-емігрантів. Хтось порадив звернутися до Уляни Супрун. Так теперішня очільниця МОЗ та її заступник і познайомилися.

Почав  роботу в МОЗ Лінчевський  з визначення того, що можна реалізувати без додаткових законопроектів. Як приклад наводить 17-ту лікарню, де двері реанімації  відкриті для рідних пацієнтів: “Ми поважаємо права хворого побути з родичем. Але ми також поважаємо права сусідів по реанімації. Тому всі питання погоджуємо на рівні відділення”. 

У політичній діяльності  реформатор зосереджується  на взаєминах  лікарів і пацієнтів, бо, каже, що добре розуміє проблеми і тих, і інших. На його думку, провести якісну реформу охорони здоров’я в Україні можливо, але залежить це від медпрацівників так само, як і від пацієнтів: “У стосунках лікар-пацієнт немає ніякої загадки. Лікарі мають право на гідні умови праці і обов’язок самовдосконалюватися. Пацієнт має право на якісну медичну допомогу і зобов’язаний брати участь у суспільному житті”.

Однією з проблем, якою займатиметься Лінчевський, стане освіта теперішніх та майбутніх медпрацівників: “Не секрет, що у нас перевипуск лікарів. З вишів їх виходить лише втричі менше, ніж у США. Це погіршує якість випускників. Тому потрібно говорити не про скорочення персоналу лікарень, а про зміну системи набору студентів. Скільки лікарю не плати, якщо він не прочитав книгу, то він її не прочитає. Нам треба думати про те, як допомагати тим, хто вчиться, і як не підтримувати тих, хто цього не робить”. А ще пан Лінчевський порекомендував рецепт вибору гарного лікаря: “Підійдіть і англійською запитайте його чи він розмовляє цією мовою. Якщо так, то йдіть до нього, а ні –  опитуйте знайомих, шукайте  іншого”.

 Епідемії, вакцини та щеплення

Багато нового про реформи для   збереження здоров’я нації розповіла доктор медичних наук, професор, директор  Центру громадського здоров”я МОЗ України, член експертних груп Європейського бюро ВООЗ, національних рад та експертних груп Міністерства охорони здоров’я України, представник України в групі країн Східної Європи та Центральної Азії Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, заслужений лікар України Наталія Нізова.    

 Основне завдання  новоствореної організації – Центру громадського здоров’я — розвиток сфери громадського здоров’я та формування стійкої системи епідеміологічного нагляду в Україні. Центр відповідатиме за  запобігання  і контроль над інфекційними хворобами (ВІЛ/СНІД, туберкульоз, грип, поліомієліт, гепатити тощо), підвищення готовності до ризику спалахів високопатогенних хвороб,  контролюватиме  неінфекційні хвороби, пропагуватиме здоровий спосіб життя, а також відповідатиме за визначення основних детермінант здоров’я та проблем у галузі охорони здоров’я, здійснюватиме  оцінки ризиків, лабораторних досліджень та прогнозування. Крім того центр матиме ресурси для реагування у випадку надзвичайних ситуацій, пов’язаних зі здоров’ям (наприклад, на випадок епідемії). 

Лікар-епідеміолог, заступник директора  Центру  громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, Національний координатор з питань імунопрофілактики Сергій Платов аргументував необхідність планових  щеплень. Дитина йде в соціум, де багато вірусів, вона відкрита для них. І тільки ті захищені, хто має щеплення. Поточний стан імунопрофілактики в Україні невтішний. Сергій Михайлович назвав  поліомієліт дуже небезпечною хворобою, спалах її в Україні, насторожує сусідів. Буває, що без цього щеплення  не відкривають візу в країни, які себе поважають. Кількість щеплених від цієї недуги ледь сягає половини населення, а бажано, щоб цифра складала понад 90 відсотків. 

Завдяки імунній профілактиці людство позбулося віспи, малярії, рідко з’являється кір. Отже, якщо вся земна куля бореться з вірусом, то подолання того чи іншого захворювання – подарунок  нашій планеті. Наголосив епідеміолог і на високій якості вакцин, які уже другий рік закупляють Міжнародні громадські організації з високим світовим авторитетом -ЮНІСЕФ і ООН. Це можна розглядати , як крок до цивілізованого суспільства, наближення до світових стандартів закупівлі ліків. Оскільки вони закупляють великі партії більш як для 50 країн, то  й товар дешевший і зекономлені кошти повертаються у державну казну. Та й закупівлі відбуваються не тоді, коли гроші виділили, а вакцину ще не зробили, і  гроші танули в очікуванні товару,а планово, в міру виготовлення  потрібного препарату. Пан Платов не без гордості нам доповів, що вакцина є,  сировиною для сезонних щеплень від грипу – забезпечені. Про норми і заготовки свідчить ця таблиця з презентації Національного координатора з питань імунопрофілактики.

А якою є ціна життя?

Гліб Бітюков – старший інструктор “Захисту Патріотів” перед журналістами продемонстрував підрахунок ціни життя, аналізуючи доклінічну роботу невідкладної допомоги в Україні, де він працював, і США, де він навчався. Викликати швидку в Україні посеред будь-якої траси – завдання непросте. Диспетчери довго будуть вирішувати чий це район, звідки має приїхати машина і, врешті-решт, вона приїде, можливо хвилин за 30-40. У США швидка приїжджає не більше ніж за 10, а в реальності за 2-5 хвилин. Машини, як правило, не чекають на виклик на підстанції, а розосереджені по місту. Якщо в момент виклику зв’язок перервався, місцезнаходження телефона відслідкують і туди у будь-якому разі приїде машина швидкої, одночасно з поліцією та пожежниками. Якщо ви не в змозі говорити, швидку можна викликати, відправивши СМС. Це стандарти , до яких треба реформувати  догоспітальну службу.

Ми живемо у цивілізованому світі. Досвід західних держав показує, що кожна хвилина затримки на догоспітальному етапі зменшує шанси виживання на 5%. Ми є частиною світової спільноти і світовий досвід кидає нам виклик! Щоб вижити, ми мусимо його прийняти! Завдяки світовому досвіду і разом із західними партнерами ми створили Поліцію. Так само ми можемо створити Парамедичну службу”, – зазначив інструктор.

Парамедик, як правило, це перший медичний фахівець на місці ДТП, травми або іншого екстреного медичного інциденту. Він відповідальний за оцінку стану пацієнта і забезпечення необхідної допомоги на місці, а також під час транспортування до лікарні. Більшість часу, проведеного лікарем швидкої на роботі, не потребує лікарської освіти та не передбачає прийняття лікарських рішень. Парамедик зазвичай працює у складі екіпажу швидкої допомоги спільно з екстреним медичним техніком. Після проходження додаткової підготовки, парамедик може також стати членом екіпажу повітряної швидкої допомоги. За час і кошти на навчання одного лікаря можна навчити шість парамедиків.

Сьогодні “швидка допомога” має лікаря, який навчався шість років, медсестру, яка навчалася три роки, і водія без медичного навчання. Це все вимагає багато часу і великих коштів. У новій парамедичній службі у швидких будуть парамедик та екстрений медичний технік, яких підготують відповідно за 40 і 6 тижнів. Заощадимо кошти і час. Це дозволить мати фінансування, щоб збільшити кількість підстанцій швидкої допомоги по цілій Україні.

 

 Що і як казати людям?    

Цікаво організувала роботу і провела майстер-класи  журналістка , медіа -тренер Тетяна Матичак. Йшлося про  висвітлення у медіа реформи  системи охорони здоров”я.  

“Нам доводиться працювати в період невизначеності, коли йде інформаційна війна, відбуваються маніпуляції героями сюжетів та губиться достовірність інформації, а моральна відповідальність, журналістська етика нікуди не ділися. Треба відрізняти інформацію і пропаганду, яка нав’язує песимізм, згущує фарби. Люди і так живуть у не дуже комфортному соціумі”, – зауважила. 

Пані Тетяна – автор  підручника про медіа-грамотність. Журналістка детально розповіла про вагу заголовка  в матеріалі, а також наголосила, що медіа-грамотність – це вміння дивитися телеканали, читати новини в інтернеті або в газетах і критично мислити, не сприймаючи все на віру.  Крім того,  – це вміння перевіряти інформацію, шукати джерела інформації аби розуміти, можемо ми довіряти конкретному джерелу чи ні. 

По закінченні тренінгу журналісти одержали сертифікати.

Людмила Островська.

Довідка:

Захід проводиться у рамках реалізації Програми Агентства США з міжнародного розвитку USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво” виконується Фондом Східна Європа в партнерстві з Громадянською мережею “Опора”, громадськими організаціями “Iнтерньюз-Україна” та “Лабораторія законодавчих ініціатив” та має на меті сприяти становленню відповідального, підзвітного і демократичного представницького органу – Парламенту України. Термін реалізації Програми: листопад 2013 – листопад 2018 років.

                                                            

 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua