Тернопільщину завалили новітніми “іконостасами”

Політичними “іконостасами” давно охрестили передсвяткові вітання провінційних політиків, політиканів і політиканчиків на Тернопільщині. 

Можна  сміливо до традиційного в Лозову неділю “Верба б’є, не я б’ю – через тиждень Великдень”, додавати – “З першої шпальти вас вітаю, через три (чи два – в залежності в середу чи п’ятницю газета виходить) дні – Великдень!”. 

Зазвичай мало хто з тих “первих ліц”, іже посадовців та неогаздів ті власні вітання пише та знимки з яйцями і пасками до них припасовує. Але милуються всі. Навіть дехто в кабінеті ставить на видному місці, ніби так, випадково хтось лишив…

А люди, люди як “радуються”. Увіть собі, тепер вони “каждому” чиновнику, що до печінок своїми псевдореформами допік, можуть в натурі праву точку показати. Навіть більше: акуратно отой клаптик паперу, добре зім’явши – аби писок куда тра впирався – використати у вбиральні за призначенням. І нехай та влада буквально чмокне її в м’яке місце. Таке собі народне зняття стресу.

Та й газетярам від отих писків на перших шпальтах вигода. Хоть нудить їх від них, і серце болить, що мусять площу під отаке віддавати, але ж хоч якась та копійка. А отже – житиме газета, бо з нинішніми цінами на друк і папір можна й руки на грудях скласти. 

А ше по перших передсвяткових шпальтах можна гадати, як на кавовій гущі, хто на найближчі вибори балотуватись збирається. 

Повірте, нікотрий політик чи багач ні копійчини не викне на те, щоб просто так блимати в газеті, та ше й на першій сторінці. Занадто дороге задоволення. 

Так шо, шановні дяді й тьоті, котрі нині при посадах, при грошах, при статках: нехай хоч у такий спосіб, але комусь допоможете. Дасьте вітання – газеті вижити, та й себе не обділити. адже піар він і в Африці піар, як кажуть. Але звісно що краще, аби ви витрачене на саморекламу та самомилування в газетних кіосках, на блакитних екранах та біг-мордах витратили на потреби сиріт, дітей-інвалідів, допомогу сім’ям воїнів, котрі, до речі в за вас та ваші родини, загинули в АТО. Про це ніхто чи майже ніхто не знатиме, але на небесах запишеться.

 Вікторія Отаманчук.

Фото Володимира Мороза.