25 жовтня 2021 року
20:40:12

Особистості

Що врятувало кіборга “Маестро” під час війни від смерті?

08.06.2016 06:28

“Як у тебе там, “Маестро?”- “Нормально. Падаю”, — відповідав кіногерой Леоніда Бикова. А наш герой — “Маестро” з Копичинців на Гусятинщині — вистояв і в пеклі Донецького аеропорту, і в полоні. Завдяки маминій молитві…

 Минулого тижня Україна згадувала страшну дату своєї новітньої історії — початок боїв за Донецький аеропорт і фантастичну мужність героїв-“кіборгів”. Серед них були й наші краяни. Днями ми зустрілися з 23-річним Ярославом Гавянцем, для котрого тижневе пекло Донецького летовища обернулося двома тижнями полону та інвалідністю.

Із 55-ти вижили 19

Півтора року тому, 21 січня, Ярослав разом із побратимами здався бойовикам, аби врятувати поранених. Його рідні дізналися про це з відеоролика в Інтернеті — впізнали Славка серед бранців “ДНР”. Тоді ж батько героя Мирослав Гавянець записав і виклав у мережу звернення до Олександра Захарченка з проханням віддати йому сина. Стримано, простими словами батько розповідав ватажку “ДНР” про те, що для нього його син — герой, що разом із ним він прожив страшні сім днів в аеропорту й готовий піти за сином у саме пекло. 

“Не мені — матері віддай сина. З її очей вилилися всі сльози…” — просив зчорнілий від горя чоловік — і можна було тільки приблизно уявити, що діялося в нього на серці.

Переглянувши відео, поплічники Захарченка самі зателефонували батькові бранця й поставили умову: приїхати за сином із представниками центральних українських телеканалів. Так і зробили.

 Готуючись до зустрічі з Ярославом, переживала: як формулювати запитання, щоби не зворохобити спогади? Але з перших хвилин спілкування була вражена оптимізмом “кіборга”, здоровим гумором. Жартує, що його вже навіть не запрошують на зустрічі, бо розповідає “нестрашно” — ніхто й не сплакне. Та я пояснюю все акторською майстерністю Ярослава — сім років гри в Копичинському народному театрі ім. Б. Лепкого не минули безслідно. Він і після війни повернувся до рідного театру. Нині відвідує репетиції вистави Івана Кочерги “Свіччине весілля”.

…Ярослав Гавянець служив свого часу за контрактом у 80-тій Львівській аеромобільній бригаді. Його рота першою пішла в зону АТО. Коли кілька осіб уже загинули, Ярослав пішов до військкомату й попросив, аби його призвали. Та в свою роту, очолювану легендарним Вадимом Сухаревським, що пізніше захищала Луганський аеропорт, не потрапив. Опинився в Пісках, охороняв мінометну батарею. Коли набирали добровольців на захист Донецького летовища, — зголосився. Щойно хлопці покинули школу, де містилася їхня позиція, як приміщення розбомбили з танків. 

В аеропорт Ярослав із побратимами приїхав 13 січня 2015 року. Згодом російські спецназівці захопили третій поверх терміналу, закидали хлопців гранатами, стріляли з танків, труїли сльозогінним газом — засобів захисту ніхто не мав. 

— Після першого вибуху ми могли втекти через злітну смугу, тоді був туман, але нам наказали чекати на підмогу, — пригадує Ярослав.Ми сиділи на фундаменті під стінами, коли пролунав другий вибух — три тонни тротилу — і перекриття між поверхами впало… Із 55 хлопців залишился 19 — ті, котрі сиділи на фундаменті разом із тими, хто втік іще напередодні вночі, виїхав із пораненими. Найстаршим з-поміж нас був молодий сержант. Щоби врятувати поранених, ми вирішили здатися в полон. Не за себе боялися — нам було однаково. Я не застрелився тільки тому, щоб не запанікували інші…

Мамина молитва

Насправді ж Ярослава берегла молитва, яку його мама написала її від руки і дала синові, проводжаючи на війну. І образочок Зарваницької Матері Божої поклала. Хоч уперше він придивився до цих оберегів уже в полоні. Після чергового побиття до напівсмерті прочитав: “Хто цю молитву відмовляє, читає чи слухає, або носить при собі — не помре несподівано, не потоне, не згорить…”

Ця молитва дивом берегла Ярослава, посилаючи йому і в полоні добрих людей. Один із сепаратистів приносив йому їжу, цигарки, відпоював кавою, бо в самого син — ровесник Ярослава. Іще одного ката, котрий клацав незарядженим пістолетом біля скроні бійця, замучила совість. Він дав хлопцеві заряджену зброю і попросив убити його, помститися… А якось після чергового побиття Ярослав не зміг підвестися.

— У них “гра” така була, — пояснює, — хто останнім встає — того розстрілюють. Я не міг рухатися. Мене поволокли в сусідню кімнату і… вистрелили в стелю. Молитва вберегла…

Ярослав пригадує: коли їх вели ганебним коридором вулицями Донецька заради картинки для російських телеканалів, лише одна жіночка висловилася на захист бранців — і на неї відразу ж накинулися. Але Ярослав не тримає зла на “темних” людей. Каже, що багато з них уже давно прозріли — просто не мають сміливості визнати, що прикликали біду до власної хати, розпалили війну… Не шкодує “кіборг” і за тим, що здалися вони тоді в полон. Бо вороги всім пораненим надали допомогу. Полонених хоч і били з ранку до ночі, та всіх, кого не забивали до смерті, потім оперували, лікували.

…Після повернення з полону Ярослав відпочив, підлікувався і одружився. Бо на війні зрозумів, що найважливіше і найцінніше для людини — сім’я. Дружина Христина навчається в Чернівецькому університеті. Ярослав склав ЗНО і теж планує вчитися. Не розлучається з гітарою, пише власні пісні. Щоби підняти дух тих, хто не може впоратися зі спогадами. З тими, з ким ділив пекельні воєнні будні, “Маестро” не зустрічається — боляче згадувати.

Але найбільше не це болить. І навіть не проламана голова. Найдужче болить усвідомлення, що ніхто, крім простих людей, не зацікавлений у припиненні війни. 

— Поки не відійдуть від влади ті, хто кланявся червоному прапору, нічого в країні не зміниться. Мені 23, я виріс в Україні, люблю її — і ніщо не змусить мене перелаштуватися. Так само ті, котрі виросли й сформувалися за союзу, залишаються радянськими людьми… То чого ми від них чекаємо?

…Прощаючись, роздивляюся на грудях у “кіборга” медаль “За оборону Донецького аеропорту”. І згадую, що там, під нею, лежить аркушик із маминою молитвою. Ярослав носить її при собі завжди. 

Ліля Костишин,“Вільне життя плюс”.

Фото Василя Бурми.

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031