25 жовтня 2020 року
20:14:37

Особистості

Роман, написаний мріями й діями “азовців”

21.12.2015 08:19

21.12.2015

2015 рік  для письменника Василя Шкляра ознаменувався новою книжкою “Чорне сонце. Дума про братів азовських”.

А написаню цього твору  він завдячує своїм друзям-воїнам добровольчого батальйону “Азов”, які першими, відразу з Майдану поїхали боронити східні креса України. Саме  трагічні події  на Сході нашої держави, які, на жаль, тривають і досі, стали тлом для роману, а його  серцем – стан душі воїнів.  Не один казан каші виїв автор книжки зі своїми героями на передовій.

Все в  ній живе, дихає. “Азовці ” написали її своїми вчинками, думками, діями, мріями і реальним воєнним життям, з осколками, вибухами, шостим відчуттям, яке рятує у небезпеці. Важко було лишень перепустити це все через серце, щоб воно не розірвалося, – говорить автор.

Перед нашими очима розгортається новітня історія  російсько-української війни і оцінку їй дають ті, хто взяв у руки зброю, молоді люди-патріоти, не генерали. Автор захоплений цим поколінням, ровесниками незалежної України, які ніби і патріотичних вишколів не проходили, і по дві-три вищих освіти мають, і могли б зробити у своєму житті більше, ніж міністерства.

Головний герой, від якого автор веде оповідку – двадцятивосьмирічний  Сашко із позивним “Маляр”, знає шість мов, читає напам’ ять “Енеїду”, знає українську драматургію, глибокий лірик і знавець історії. З ним і його побратимами автор шукає відповідь на питання, які мучать  не тільки  воїнів,  а й усе суспільство, яке до еліти не належить:  хто і навіщо затягує криваву драму, чому гинуть найкращі, чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами, як почерпнути силу з минулого і  яке воно-  майбутнє Вітчизни?

За  словами Василя Шкляра, це перший його роман, у якому не змінено жодного імені реальної людини. Хоча, наголошує,  про сучасну війну писати не планував, бо таке явище треба осмислювати з плином часу, однак після знайомства з “азовцями” змінив свою думку.

Чорне Сонце – це давній сакральний символ, його таємницю знали лише волхви. Знак “чорного сонця” забезпечував тісний зв’язок з предками і своїм власним корінням, що давало силу в час найвищих випробувань. Цей знак забезпечував тісний зв’язок із предками, а отже, давав особливу силу та витривалість. Знак “чорного сонця” “азовці” взяли собі на шеврон разом із знаком “ідея нації”. Це бійці-філософи, воїни світла, в котрих в одній руці автомат, а в другій книжка.

Яскравою ниткою роману проходить образ Скіфської баби, яка стала оберегом батальйону, глашатаєм походів і відступів, містично через сон, попереджала від небезпеки, затуляла від осколків.Ніби випадково зустрілася на путі воїнів, а стала дійовою особою, уособленням минулого України. Поділився письменник і такою історією. В “Азові” воював  Сергій Амброс з Черкащини. Хлопець надзвичайно захоплювався соколами, мав татуювання цього птаха, багато начитався про нього. Казав: “Якщо загину, ви не сумуйте, я стану соколом”. Амброса смертельно поранили в Широкіному. Побратими чекали його одужання в лікарні, і раптом почули шум крил. Перед ними на перила сів сокіл… І тут же пролунав дзвінок: у слухавці повідомили, що Сергій помер. Цього птаха бачили і на жалобній процесії, і на могилі хлопця. Це рідкісний птах, якого людині не часто вдається побачити, тим більше в місті.

– Це не один відомий мені містичний випадок, – зазначає, – і пояснення лише одне – Герої не вмирають.

Але про це прозаїк  ще ніде не писав, переосмислює. Герої відходять,  хочеться закарбувати в слові подвиг, зраду, роздуми, саме життя на  бойових позиціях. Поки що це “Чорне сонце”.

Твір  писався з натури і несподівано для мене самого, – розповідає.- Фізично писалося легко, оскільки, як то кажуть, – “по гарячих слідах”. Крім того, характери хлопців не давали мені спокою і я написав книжку відносно швидко, всього за півроку. Радий, що хлопцям з “Азову” вона сподобалась, бо переживали, щоб не вийшов якийсь бойовик чи пригодницький твір. Та насправді, вийшла повість про дух “азовців”, і це головне.

Репрезенутвав “Чорне Сонце” Василь Шкляр у Тернополі. Тут і розговорились. Поділився трафунком, що трапився на одній із презентацій у Маріуполі.

– До мене підійшов боєць та попросив підписати книгу для мами Аксьона (реальний герой повісті, який загинув на війні). Матері, яка зреклася свого сина за те, що пристав до “бандерівців”. Я підписав дуже просто: “мамі героя України Аксьона”, – пригадує письменник.

Про героїв книги Василь Шкляр може говорити безкінечно, адже вони – реальні люди, багато з них уже нема на цьому світі. Автор цитував уривки, і перед очима оживали “мужики”, які йшли в Іловайський котел за наказами генералів “… Вісімнадцятирічний Хома з Волині, дев’ятнадцятирічний Аксьон  із Луганська, повів чоту  двадцятирічний Гризло з декалогом націоналіста під броником, пішов трохи старший за них Сіроманець, сорокасемирічний Маестро, пішов котячою ходою Єгер, наш стратег Мосе. Пішла перша чота першої сотні – Змій, Джигун,Петюня, Молдаван, Босяк, Лисий, Кліма, Ліс, Рижий, Колізей, Солдат і Ліфтер, пішов Апостол зі своєю правдою і наукою… Ми йшли вперед, і сонце по небі теж за нами пішло околяса і пекло, як скажене…. Агей, генерали! Ідіть сюди! На войну, курва, на войну!Хто вам сказав, що місто чисте, чия це розвідка донесла у ваші зарослі мохом вуха таку брехню, якщо там у кожній шпарині – у льохах, коморах,хлівах,  на горищах засіли бойовики.Чи ви самі до такого додумалися?Тоді за законом військового часу прошу до стінки, панове генерали, чи , як сказали б козаки-петлюрівці, до муру, авже ж на розстріл…”

Сучасна хроніка, констатуючи виконання Мінських домовленостей, тримає нас у постійній напрузі: знову обстріли, знову 200- і, 300- і, пролита кров… Так і книжка тримає в полоні Іловайських подій, артобстрілів, нічних дозорів, волонтерських доріг, фронтових відчуттів .Ми входимо душею  в ту нашу страдницьку війну, яка стала  кривавою сторінкою новітньої історії , через  мистецький рівень, літературну майстерність письменник -побратима  захисників вітчизни, щоб осмислити    правдиву історію сьогоденної  війни, яка продовжується і далі, оцінити події через літературну призму, зіставляючи з голою правдою про війну, почутою від її учасників, наших сучасників . І, сподіваюся, кожен, хто  прочитає твір, ідентифікує себе із тими хлопцями, золотою молоддю, яка там , в окопах, захищає наше кожне вікно, бо якби не вони, то хто знає, чи не цілився б якийсь бурятський служака у наші двері.

Сам Василь Шкляр стосовно героїв “Чорного сонця” зазначає: “Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто”.

До цієї книжки, окрім “Чорного Сонця”, увійшли твори “Танець під чортову дудку”, “Крук – птаха не тутешня”, “Останній шанс Захара Скоробагатька”, “Високі гори у Ялті”, “Цілком таємні історії”. Ці твори різні за тематикою, настроєм, часом написання. Але всі вони – про Україну, якою вона була, якою є і якою ще буде колись – адже в героях Шкляра впізнаємо тих, хто живе поруч із нами, змагаючись, борючись і завжди – навіть ціною власного життя – перемагаючи!

Людмила Островська, заслужена журналістка України.


До слова.

Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман «Золотий бабай» та «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та інші. Улюблена літературна відзнака Шкляра – «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди. Особлива і неповторна історія у біографії Василя Шкляра – Лауреатство  в найвищій мистецькій нагороді держави.

Згадана його відмова  від Шевченківської премії – чи не найбільш резонансна культурна подія останніх років.  Коли були оголошені переможців  премії, письменник звернувся до Президента України  з таким листом: „Шановний пане Президент! Засвідчую Вам свою повагу і прошу Вас врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника”.

Любов народу і той патріотичний сплеск, який залишив по собі “Чорний ворон” набула матеріального змісту. Василь Миколайович прийняв  унікальну, вручену вперше в історії України – Народну Шевченківську премію 17 квітня 2011 року в Холодному Яру біля пам’ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами. Ця ініціатива належить Юрію Андруховичу.Я поцікавилася, де тепер ці гроші чи не з’їла інфляція? Пан Василь хитро примружився, мовляв, не переживайте, все є і то в сталій валюті.

Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію „Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка»”, головна мета якої – здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра “Чорний Ворон” (саме в цей фонд письменник і переказав свою Народну винагороду.)

Твори Василя Шкляра  перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін. Автор  не просто представляє свої книжки  читачам у різних куточках України, його літературне  турне перетворюється на велелюдні зустрічі з відвертими і щирими розмовами про життя, почуття, несправедливість,  пошуки виходу із скрути, пропаганду історичної спадщини, на глибокий і виважений погляд з минувшини в сьогодення і висвітлення векторів майбутнього.

 

Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua