21 жовтня 2020 року
15:49:48

Особистості

Тернополянка, котра вижила після розстрілу та стала легендою

26.05.2015 08:02

26.05.2015

У Тернополі живе жінка, про яку знято не один фільм. Вона пройшла всю війну, а на старість стала полковником. Друга Світова принесла 91-річній фронтовичці Дорі Подемській 20 нагород і забрала …28 рідних. Серед відзнак – ордени Великої Вітчизняної війни, “За мужність”,  від Президента Єврейської Ради України. А недавно Своїм Указом Президент України присвоїв Дорі Янівні  звання “Полковник”.

Народилася фронтовичка  22 червня 1924 року. Але святкую ще й 9 травня, бо вважаю його своїм  другим днем народження.

– Чому? – цікавлюся.

– Бо залишилася живою, – відказує,- та й числа збіглись: 22 червня та 9 травня. Символічно.

– Де ви служили?

– На фронт пішла сімнадцятирічною, а служила у 68 дівчачому батальйоні окремої зенітно-артилерійської дивізії . Пройшла сім держав світу – Україну, Молдавію, Румунію, Польщу, Чехію, Німеччину – і зустріла День Перемоги в Австрії.

– Дівчата і війна…. Не поєднувані речі…

– О, від нашого батальйону багато що залежало для перемоги. Ми спостерігали за нападом ворога з повітря. Ми мусили точно і своєчасно повідомляти артилеристів у разі нападу, щоб вони вчасно  реагували на ворожі літаки. Це було важливо для перемоги.

– Минуло  70 років  після війни. Що найяскравіше згадуєте з тих п’яти років фронту?

– З воєнних років я можу згадати лише один вічний страх смерті.

– А  що страшніше було пережити: бої в роки війни в семи країнах Європи, де ви побували у визвольному поход,і чи голокост?

– Не задумуючись скажу, що голокост. Я була одинока. Мама моя все життя хворіла туберкульозом. Коли нам лікар сказав, що вона помирає, я дуже плакала. А вона каже: “Не плач, я тобі при житті нічим не допомогла, а коли помру, я тобою опікуватимуся”. Вона це сказала з такою вірою, що я перестала плакати. Я тоді ще не знала, що мене чекає війна. І коли мене разом з євреями повели на розстріл, я дуже розкричалася. Я не розуміла ту політику. Я думала, їх стріляють, бо вони комуністи. Там над ямою стояли сім’ями, а я зовсім одна. Я підняла очі до неба і покликала маму, вона ж обіцяла, що буде берегти мене. А в цей момент нога посковзнулася, і я впала в яму за секунду до кулеметної черги, живою. Коли я почула, що машини роз’їхалися, вилізла з-під трупів і за хвилини вибралася з ями. І я побігла так, як куля вилітає з рушниці. Хіба ж то не страх?

До нашої бесіди долучається голова  Єврейського товариства полковник  Ігор Банзарук. Каже,єврейський народ був приречений фашистами до повного знищення. Під час другої світової війни в гетто та таборах смерті загинуло 6 мільйонів євреїв. У Тернопільській області – 162 тисячі. За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з ворогом 136 відважних синів єврейського народу було удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.

– Я служив у багатьох країнах, – пригадує. – У Німеччині, був на виводі військ з Афганістану, потім служив у нашій дивізії в Тернополі, у Лівані був – перша ротація у 2000 році, і оці нагороди і говорять про цей шлях. Наша ветеранська організація налічує майже 40 чоловік. Шкода, що з кожним роком їх кількість зменшується. Дорою Янівною ми пишаємося, вчимося у неї мужності, волі до життя, оптимізму. Щоб люди такого гарту керували проведенням антитерористичної операції на Донбасі, там би вже давно закінчилися бойові дії.

Фронтовичка пропозицію прийняла схвально, але зазначила, що поїде воювати  тільки разом з патронажною сестрою Галиною Павдівною , яка тепер є її руками і ногами.

– Як склалось ваше життя після війни? – повертаюсь до розмови.

– По війні я взяла квиток до Вознесенська. Я там вижила, вважала, що це місто буде моїм рідним. Там я зустріла свого чоловіка. Але жити ми там не змогли. Мене переслідували ті крики, постріли, страх. І чоловік мене повіз в Івано-Франківськ, звідки я родом. Їхали через Тернопіль. У нього був тут знайомий. І так ми залишилися. Жили з ним рік в одній квартирі. А потім і ми одержали. Я працювала касиром в автобазі і харчоторзі. Маю лише два записи в трудовій книжці і 62 подяки.

Дора Янівна переконана, що сили людські обмежені, їм необхідна допомога Предвічного, який визначає життєвий шлях і допомагає в потрібний момент з’явитися в потрібному місці. Без цієї допомоги жоден з нас, наскільки б він не був мудрим, не зможе досягти бажаного. Хто це розуміє, звертається до Бога: молиться, просить у нього допомоги, а головне, щоб направив на путь істинний…

– Найкраще молитися своїми словами, а не віршем, –
навчає. – З Богом розмовляти треба, просити прощення за гріхи, а потім просити здоров’я. Я це роблю щодня. Я хочу ще бачити успіхи сина, внука.



Роки фронтовичка  є старійшиною Єврейської общини Тернопільщини.  Коли  ще ходила без сторонньої допомоги, то всі свята в  товаристві відкривала молитвою. Саме молитві завдячує своїм довголіттям. Хвалу Царю Небесному і Земному возносить  пані Дора  на івриті,  ідиш, лушинкойдиш. А ще вона знає німецьку, польську, українську і російську мови. Світло і радісно одержувала на них вітання і відповідала, коментувала. Вітальні листівки до фронтовички надійшли чи не зі всіх континентів. У світовому кінематографі про неї є кілька фільмів. А ще співала грузинською пісню про Суліко, яку почула від солдатів у 45-ому.

– День Перемоги – це жива всесвітня вічна пам’ять, де я живий свідок, – резюмує. – А найбільша моя нагорода – від Всевишнього, бо він дав мені  можливість вижити під час війни і дожити до 70- річчя перемоги.

Людмила Островська.


Відео дня
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua