16 червня 2021 року
13:47:04

Особистості

“Жили у вентиляційних каналах шахти, де все кишіло мишами” – міський голова Монастириська про службу в АТО

05.06.2016 17:36

Наприкінці квітня на рідну Тернопільщину повернувся учасник російсько-української війни, сержант Збройних Сил України, міський голова міста Монастириська, свободівець Андрій Старух, який боронив територіальну цілісність та незалежність України на фронті. 

Андрія Старуха обрали міським головою Монастириськf у 2014 році на дострокових виборах відразу після Революції Гідності, але вже 2015 року він пішов воювати проти російських окупантів.

Після півроку служби здобув підтримку на чергових місцевих виборах у жовтні 2015 року і, знову ставши міським головою, вирушив на фронт. Нині націоналіст, виконавши військовий обов’язок, повернувся до рідного міста, щоб реалізувати разом з громадою всі плани і задуми та продовжити боротьбу за краще майбутнє земляків.

– Пане Андрію, з Вами під Красногорівкою торік у грудні випадково зустрілася головний редактор нашого часопису Галина Чорна. Розповідала, що Ваш підрозділ стояв на лінії розмежування, на прострілюваній території, наче в бункері. Розкажіть про це місце.

– Справді, ми мешкали у вентиляційних каналах шахти між Мар’їнкою і Красногорівкою – ближче до Мар’їнки. Напевно, стратегічно неправильно буде розповідати кількість наших бійців, які там перебували у вентиляційних каналах. Ми мали лише стрілецьку зброю, хоча я сам артилерист, належав до мінометної батареї. У той час, коли я служив, питання забезпечення війська було більш-менш вирішене, і постачання продуктів у канал налагоджене. З неприємних побутових умов, напевно, ніколи не забуду величезну кількість мишей – просто-таки море гризунів. Вони і речі гризли, і за пальці могли покусати. Рятували інші тварини – коти. Коли вночі лягав спати – брав до себе кота. Він страшенно шумів, товкся, перевертав речі, але все це прощалося, бо ж воював із мишами.

Хлопці з інших блокпостів розповідали, що коли залишити буханку хліба, то її за секунди оточували зграї мишей. Цього не бачив, але можу повірити. Це було жахливо. Але посеред зими у лютому миші кудись зникли… Ми жартували, що вони наслухались пропаганди і пішли воювати в “ДНР”.

– Мар’їнка вже тривалий час є однією з найгарячіших точок на східній карті. Чому ворог вибрав саме цей населений пункт? Чим він для нього такий важливий?

– Через Мар’їнку проходить дорога на Донецьк, та й сам Донецьк зовсім близько. Звичайно, що ворогові хотілося б, аби лінія розмежування проходила далі. Плюс це великий райцентр, неподалік – Красногорівка, де розташований завод, що виготовляє вогнетривкі вироби. Там ворогові ще й доволі зручно було проти нас воювати. Вони обстрілювали українські війська з житлових районів і ховалися. Є там і чимало териконів, з-за яких вони обстрілювати нас із мінометів, гранатометів, іншої зброї. З висоти легше вести стрільбу… Також ворог мав там снайперську школу. Ті не соромилися відпрацьовувати “майстерність” по живих мішенях – стріляли в місцевих жителів. Але це все ж далеко не найгірше місце для оборони. Крім шахти, там є всілякі бетонні підвали, капітальні будівлі, які брали на себе удар під час обстрілу. Але як тільки ми трохи відхилялися – одразу про себе давали чути снайпери.

– А як зараз виглядає Мар’їнка? Чи повернулися туди місцеві жителі?

– Частина людей з Мар’їнки виїхали остаточно, частина вернулася. Біда в тім, що навіть повернувшись у своє рідне містечко, люди не можуть банально знайти роботи – не мають за що жити. Але школи там все ж функціюють, життя триває. Тривають і обстріли, які вже стали цілком звичними для місцевих. Це важко зрозуміти людям в тилу, але там усе сприймається по-іншому – обстріли, шум і вибухи – це лише неприємні наслідки сусідства з ворогом, які стали не менш неприємною, але вже звичною частиною побуту.

– Вас обрали міським головою, потім мобілізували до війська, знову переобрали міським головою і Ви повернулися на фронт. Невже не можна було уникнути служби?

– Як можна уникати війська, коли в твоїй країні війна? Історія вчить, що коли прийде росіянин – отримаєш репресії, розстріли, депортації. Це все пережила моя родина… Ворога потрібно бити ще тоді, коли він далеко від рідної хати, а не чекати, коли він прийде в наші краї, а потім організовувати партизанку. Це утопічно і безвідповідально.

Розумію, що країні потрібен міцний тил і що місто потребувало моєї присутності і, ймовірно, був би кориснішим та ефективнішим тут, та оскільки я – молодий і здоровий, то просто не мав права уникати участі у війні. Як потім мав би з такою ганьбою жити?

– А як же керували містом, перебуваючи на фронті?

– Згідно з законом про місцеве самоврядування, обов’язки міського голови виконував секретар міського голови. Звичайно, що коли йдеться про дрібні рутинні питання, то ніхто мені не телефонував. Я оновив команду – це фахові люди, які давали собі раду. Але коли були глобальні питання чи проблеми, то мусів їх розв’язувати в телефонному режимі. Мене чекали в рідному місті і зустріли дуже тепло. Того дня разом зі мною також повернувся ще один воїн з нашого міста. Дай Боже, аби всіх захисників зустрічали так. Нам було дуже приємно…

– Людина, що пройшла війну, має більший рівень довіри, але, певно, політичні конкуренти Ваш бойовий досвід називають трампліном для творення політичної кар’єри.

– Кожен політичний конкурент міг використати власну участь у війні у власній політичній кар’єрі. Ніхто йому цього не забороняв. А про мене чого тільки не говорили… Запускали чутки, що буцімто я переховуюсь від служби у Львові в готелях, а мене розшукує військкомат, або ж відсиджуюсь на полігонах, хоча на час виборів я вже близько півроку був безпосередньо на фронті. Ніхто не забороняє про мене брехати. Я ж ніколи не виправдовуюсь. Люди мусять самі думати, аналізувати і робити вибір. Я діяв так, як підказувала совість. Не хотів, аби ворог знищив мій народ. Зі мною служив чоловік, який є заступником міського голови міста Білогір’я. Справжній націоналіст і патріот своєї країни. Мені повістку дали, а він сам зголосився – пішов добровольцем. Тому-то говорити сьогодні про використання бойового досвіду як трампліну в політичній кар’єрі недоречно. Тепер у нас в місті є багато учасників україно-російської війни, і ця кількість, імовірно, тільки зростатиме, зважаючи на те, що війна досі триває.

– Що плануєте зробити для рідних городян уже найближчим часом?

– Мусимо розв’язувати чимало дрібних проблем, є проекти, що плануємо реалізувати. Нічого грандіозного – рутинна робота, адже в нас маленьке містечко. Потрібно вирішити питання благоустрою, водозабезпечення; ремонтуватимемо водогін, закладаємо вулицю бруківкою, плануємо спорудження мережі каналізаційних споруд, облаштовуватимемо в місті автостоянку і міський ринок, який занедбали, поки він перебував у приватній власності. Хочемо, аби в нашому місті зросла культура сортування твердих відходів, а тому запускаємо пілотний проект в окремих районах міста, де городяни вчитимуться сортували сміття. Все тільки починається…

Святослав Костюк, газета ВО “Свобода”

 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua