Особистості

І ожив на тернопільській сцені “Бродячий кіт”
На сцені Тернопільського академічного драматичного театру актора і ляльки 24 травня ожили новели про вічну загадку любові талановитого, колоритного, українського письменника Григора Тютюнника. А дав їм життя актор монотеатру “Бродячий кіт” Микола Булат.
– Ця вистава – найкращий зразок української новелістики мого земляка з Полтавщини, – говорить актор.-Моновистава побудована на кількох новелах: “Крайнебо”, “Коріння”, “Обмарило”, “Груші-скопанки”, “Кізонька”. Свого часу ці новели я читав дружині Григора Тютюника, і вона сказала, що їй сподобалося.
Пан Микола ще навчаючись у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого примірявся до творів письменника. І той матеріал, що був курсовою роботою став захопливим полотном вистави одного актора.
– Я обрав для моновистави твори саме цього автора , бо він надзвичайно любив рідну землю і показував це в своїх новелах, співпереживав зі своїми героями, – зазначив Микола Булат. – Тютюнник писав про простих людей, він писав про чисті душі, про те що є в нашій, українській ментальності, що нам треба оберігати. Найстрашніше – це байдужість. Коли люди не звертають увагу на те, що відбувається довкола. Його твори ніби випробовують українця на українство, глибоко проникають в душу простими словами. А ще вчать відчувати чужу біду, біль.
Вистава відбувалась на одному диханні, на одному і дивилась. Актор невидимими ниточками тримав уяву глядачів, не пропонував, а змушував високим акторським мистецтвом смакувати добірним українським словом, насолоджуватися перлинами полтавського діалекту, який сприймався по-особливому в інтер”єрі вишиваних його бабцею і мамою рушників, які гармонійно вплелися в сценографію вистави. Я щоразу відкриваю для себе цього актора. Він неповторний у своїх моновиставах, по-особливому зворушливий,з величезним талантом розчулювати, як поетичним словом, так і прозою класиків. Він не бере кількістю, він змушує плакати і сміятися якістю прочитання ,і дуже прискіпливий у підборі текстів. Може тому він зараз чи не один із найзатребуваніших акторів краю. Всеукраїнську відомість принесли йому гастрольні тури Україною .
В репертуарі Миколи Булата моновистави “Сміються й плачуть солов’ї” за Олександром Олесем, “Трагедія любові” за творами Сергія Єсєніна і “Вічна загадка любові” за Григором Тютюнником. Актор любить експериментувати, створюючи літературно- мистецькі,музичні композиції . За одну з них – “Шевченкові думи” став лауреатом столичного конкурсу читців ім. Т. Шевченка .У планах актора робота над творами Бориса Олійника.
– Вражений глибиною його поєзії, написаної тридцять і більше років тому, вона така ж актуальна, як і сьогоднішня. Так сучасники стають класиками, – переконаний пан Микола.
Моновистава “Вічна загадка любові” стала неоціненним духовним багажем для актора при зйомках фільму за твором Григора Тютюнника “Коріння”, де наш земляк зіграв роль голови колгоспу.
Фільми – це особлива сторінка у творчості театрального актора і режисера. Зараз він знімається в серіалі “Наречена” в ролі судді. До речі, він виконує свою роль українською мовою, на яку підбив і акторку в образі секретаря суду. Сценарист і режисер не перечили. Микола Булат, як кіноактор , за останні роки знявся у багатьох фільмах. Після “Коріння”, його помітили столичні режисери й почали запрошувати на кінопроби та зйомки. Така затребуваність приємно дивує та тішить пана Миколу. Так у його творчому доробку з”вилися ролі співробітника ДАІ та директора кінного клубу, з фільмом “Повернення Мухтара”. Потім була кінострічка “Чужі таємниці”, де він зіграв капітана міліції. Крім того, наш земляк мав одну з головних ролей в документально-художньому детективі “Чужі помилки” , був слідчим у серії “Тільки дочекайся мене”. На кіностудії “Київтелефільм” у серіалі “Маршрут милосердя”, виконав роль одного з трьох браконьєрів на прізвисько Мікроб. У фільмі “Єфросинія” на цій же студії пан Микола зіграв роль заступника мера. Із кіноробіт актору чи не найбільше довелося працювати над роллю браконьєра.
– Я бачила цей фільм і можу сказати, що він не для слабкодухих, хоча наш герой і був там боягузом.
– Це негативний персонаж, – розповідає митець.- За сценарієм Мікроб із своїми двома поплічниками вбили звіра й утікають від переслідування лісників. Усі троє біжать через ліс до залізничної колії і на ходу стрибають у поїзд.
-А оскільки Мікроб не відчайдух, вам доводиться кілька разів падати, з боязні заскочити у вагон, чи то випадково було, я за вас переживала і симпатизувала особисто вам, а не герою.
– Так треба було показати страх і невпевненість … Усе закінчується тим, що один із позитивних героїв стрічки викидає браконьєрів із поїзда. Працювали без каскадерів.
-І вас там били по справжньому…
– Ну не зі всієї сили, бо якби виходив на знімальний майданчик наступного дня…
Це вже зараз Микола Булат посміхається, а тоді, зробивши неправильний рух, можна було і під колеса поїзда потрапити. При зйомках цього фільму загинув оператор, який знімав з даху поїзда.
– Мистецтво вимагає жертв, – переконаний залюблений у свою професію актор, який шукає себе в багатьох іпостасях.
Крім цієї роботи для душі – пан Микола успішний підприємець, який торгує часом (годинниками). І не було ще у Тернополі заохочувальних конкурсів, фестивалів, де б для учасників не було ексклюзивних нагород від його підприємства, номінантів він визначає сам.
А ще ми знаємо його як волонтера, який допомагає українським воїнам у зоні АТО, придбані його командою тепловізори працюють, ніхто їх не продав, як буває з гуманітарними вантажами. Допомагає він і місцевому патріотично-військовому вишколу”Захисти свій дім”, активним учасником якого є і сам. А ще мені імпонує, що він залюбки спілкуєтьмя із журналістами, комунікабельний, простий, іскрометний, впевнений, що проговорена мрія обовязково мусить здійснитися. Пан Микола хоче мирної України, фестивальної, з розвинутим кіноринком і кіновиробництвом.
– Я хотів би знятися у повнометражному фільмі та зіграти роль героя філософсько-аналітичного плану. Мені дуже подобаються ролі Івана Миколайчука? – говорить кіноактор. – А найбільша мрія – кіностудія в нашому регіоні. Були ж колись в Одесі, Ялті, Києві. У нас є творчий потенціал для розвитку українського кіно, не російськомовного, а нашого, справжнього на основі українських авторів.
А на завешення я перепитала, чому він назвав свій театр одного актора “Бродячий кіт”. З`ясовується, близька йому за природою ця загадкова тваринка. Як життя її не гне, а вона приземляється на чотири лапки, блукати може, але завжди повертається додому, має містичне відчуття чужого болю, а ще актора тішить, що кіт має 9 життів, це ж можна скільки всього перепробувати на себе, скільки мрій втілити!
Я дивлюся в його очі, іскристі, впевнені, глибокі, які переживають на сцені у своїй творчості безліч життів і думаю, що мрії обов`язково здійснюються. Я переконана, що так буде і в пана Миколи. Бо навіщо б тоді Бог нас нагородив здатністю мріяти і любити?
– Немає загадки таланту, є вічна загадка любові і її ніколи і нікому не розгадати, – тисне руку на прощання Микола Булат.
– Але ж розгадувати можна, цього ніхто нам не заборонить,- кажу я і ми сміємося, бо причастилися до цього розгадування.
Людмила Островська