18 вересня 2021 року
16:25:36

Особистості

І ожив на тернопільській сцені “Бродячий кіт”

27.05.2016 07:39

На сцені Тернопільського академічного драматичного театру актора і ляльки 24 травня ожили новели про вічну загадку любові талановитого, колоритного, українського  письменника Григора Тютюнника. А дав їм життя актор монотеатру “Бродячий кіт” Микола Булат.

 

– Ця вистава – найкращий зразок української новелістики мого земляка з Полтавщини, – говорить актор.-Моновистава побудована на кількох новелах: “Крайнебо”, “Коріння”, “Обмарило”, “Груші-скопанки”, “Кізонька”. Свого часу  ці новели я читав дружині Григора Тютюника, і вона сказала, що їй сподобалося.

Пан Микола ще навчаючись  у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого примірявся до творів письменника. І той матеріал, що був курсовою  роботою став захопливим полотном вистави одного актора.

 – Я обрав для моновистави твори саме цього автора , бо  він надзвичайно любив рідну землю і показував це в своїх новелах, співпереживав зі своїми героями, – зазначив Микола Булат. – Тютюнник писав про простих людей, він писав про чисті душі, про те що є в нашій, українській ментальності, що нам треба оберігати. Найстрашніше – це байдужість. Коли люди не звертають увагу на те, що відбувається довкола. Його твори ніби випробовують українця на українство, глибоко проникають в душу простими словами. А ще вчать відчувати чужу біду, біль. 

Вистава відбувалась на одному диханні, на одному і дивилась. Актор невидимими ниточками тримав уяву глядачів, не пропонував, а змушував високим акторським мистецтвом  смакувати добірним українським словом, насолоджуватися перлинами полтавського діалекту, який сприймався по-особливому в інтер”єрі  вишиваних його  бабцею і мамою рушників, які гармонійно вплелися в сценографію вистави. Я щоразу відкриваю для себе цього актора. Він неповторний у своїх моновиставах, по-особливому зворушливий,з величезним талантом розчулювати, як поетичним словом, так і прозою класиків. Він не бере кількістю, він змушує плакати і сміятися якістю прочитання ,і дуже прискіпливий у підборі текстів. Може тому він зараз чи не один із найзатребуваніших акторів краю. Всеукраїнську відомість принесли йому гастрольні тури Україною .

В репертуарі Миколи Булата  моновистави “Сміються й плачуть солов’ї” за Олександром Олесем,  “Трагедія любові” за творами Сергія Єсєніна і  “Вічна загадка любові” за Григором Тютюнником. Актор любить експериментувати, створюючи літературно- мистецькі,музичні  композиції . За одну з них – “Шевченкові думи” став лауреатом  столичного конкурсу читців ім. Т. Шевченка .У планах актора робота над творами Бориса Олійника.

– Вражений глибиною його  поєзії, написаної тридцять і більше років тому, вона така ж актуальна, як і сьогоднішня. Так сучасники стають класиками, – переконаний пан Микола.

Моновистава  “Вічна  загадка любові”  стала неоціненним духовним  багажем  для актора при зйомках фільму за твором Григора Тютюнника  “Коріння”, де наш земляк  зіграв роль голови колгоспу. 

Фільми – це особлива сторінка у творчості театрального  актора і режисера.  Зараз він знімається в серіалі “Наречена” в ролі судді. До речі, він виконує свою роль українською мовою, на яку  підбив і  акторку в образі секретаря суду. Сценарист і режисер не перечили.  Микола Булат, як кіноактор , за останні  роки знявся у багатьох фільмах. Після  “Коріння”, його помітили столичні режисери й почали запрошувати на кінопроби та зйомки. Така затребуваність приємно дивує та тішить пана Миколу. Так у його творчому доробку з”вилися  ролі  співробітника  ДАІ та директора кінного клубу, з фільмом “Повернення Мухтара”. Потім була  кінострічка “Чужі таємниці”, де він зіграв капітана міліції. Крім того, наш земляк  мав одну з головних ролей в документально-художньому детективі “Чужі помилки” , був слідчим у серії “Тільки дочекайся мене”. На кіностудії “Київтелефільм” у серіалі   “Маршрут милосердя”, виконав  роль одного з трьох браконьєрів на прізвисько Мікроб. У фільмі “Єфросинія” на цій же студії пан Микола зіграв роль заступника мера.  Із кіноробіт актору чи не найбільше довелося працювати над роллю браконьєра.

Я бачила цей фільм і можу сказати, що він не для слабкодухих, хоча наш герой і був там боягузом.

Це негативний персонаж, – розповідає митець.- За сценарієм Мікроб із своїми двома поплічниками вбили звіра й утікають від переслідування лісників. Усі троє біжать через ліс до залізничної колії і на ходу стрибають у поїзд.

-А оскільки  Мікроб не відчайдух, вам доводиться кілька разів падати, з боязні заскочити у вагон, чи то випадково було, я за вас переживала і симпатизувала особисто вам, а не герою.

– Так треба було показати страх і невпевненість … Усе закінчується тим, що один із позитивних героїв стрічки викидає браконьєрів із поїзда. Працювали без каскадерів.

-І вас там били по справжньому…

– Ну не зі всієї сили, бо якби виходив на знімальний майданчик наступного дня…

Це вже зараз Микола Булат посміхається, а тоді, зробивши неправильний рух, можна було і під колеса поїзда потрапити. При зйомках цього фільму загинув оператор, який знімав з даху поїзда.

– Мистецтво вимагає жертв, – переконаний залюблений у свою професію актор, який шукає себе в багатьох іпостасях. 

Крім цієї роботи для душі – пан Микола успішний підприємець, який торгує часом (годинниками). І не було ще у Тернополі заохочувальних конкурсів, фестивалів, де б для учасників не було ексклюзивних нагород від його підприємства, номінантів він визначає сам. 

А ще ми знаємо його як волонтера, який допомагає українським воїнам у зоні АТО, придбані його командою тепловізори працюють, ніхто їх не продав, як буває з гуманітарними вантажами. Допомагає він і місцевому патріотично-військовому вишколу”Захисти свій дім”, активним учасником якого є і сам. А ще мені імпонує, що він залюбки спілкуєтьмя із журналістами, комунікабельний, простий, іскрометний, впевнений, що проговорена мрія обовязково мусить здійснитися. Пан Микола хоче мирної України, фестивальної, з розвинутим кіноринком і кіновиробництвом.

– Я хотів би знятися у повнометражному фільмі та зіграти роль героя філософсько-аналітичного плану. Мені дуже подобаються ролі Івана Миколайчука? – говорить кіноактор. – А найбільша мрія – кіностудія в нашому регіоні.  Були ж колись в Одесі, Ялті, Києві. У нас є творчий потенціал для розвитку українського кіно, не російськомовного, а нашого, справжнього на основі українських авторів.

А на завешення я перепитала, чому він назвав свій театр одного актора   “Бродячий кіт”. З`ясовується, близька йому  за природою  ця загадкова тваринка. Як життя її не гне, а вона приземляється  на чотири лапки, блукати може, але завжди повертається додому, має містичне відчуття чужого болю, а ще актора тішить, що кіт має 9 життів, це ж можна скільки всього перепробувати на себе, скільки мрій втілити!

Я дивлюся в його очі, іскристі, впевнені, глибокі, які переживають на сцені  у своїй творчості безліч життів і думаю, що мрії обов`язково здійснюються. Я переконана, що так буде і в пана Миколи. Бо навіщо б тоді Бог нас нагородив здатністю мріяти і любити? 

Немає загадки таланту, є вічна загадка любові і її ніколи і нікому не розгадати, – тисне руку на прощання Микола Булат. 

– Але ж розгадувати  можна, цього ніхто нам не заборонить,- кажу я і ми сміємося, бо причастилися до цього розгадування.

Людмила Островська

 
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930