Культура
“Людина без віри, що світильник без світла” – тернопільський філософ про життя
В обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася творча зустріч “Історія життя ” з Богданом Андрушківим. Присвятили презентацію творчості відомого краянина, непересічної людини , багатогранного науковця і письменника його сімдесятому дню народження.
Старше покоління Богдана Миколайовича знає, як успішного чиновника у найкращому сенсі слова. Він все життя дотримувався кредо: працювати для людей. Від механізатора до одної з перших осіб в обласній раді та обласній державній адміністрації — така його життєва дорога. Як людина глибока і знаюча, він працював заступником у восьми очільників області , які калейдоскопічно змінювалися, не завжди лишаючи після себе добру згадку. Довший час очолював обласну раду профспілок. На всіх постах Богдан Миколайович сумлінно виконував свою справу і Бог огорнув його своїми ласками, даючи наснагу створювати нові навчальні заклади, розробляти нові перспективні проекти для студентів. Так, працюючи в ТНТУ ім. І.Пулюя, на кафедрі створив музей засобів управління та економічно – управлінської літератури тоталітарного періоду, спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій, перше в Західній Україні наукове фахове електронне видання: «Соціально-економічні проблеми і держава». Входить в редколегію ряду наукових, художніх і науково-популярних видань і журналів.
За ініціативи пана Андрушківа створено україно-польський вищий навчальний заклад — Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій, Фонд неординарних ідей і проектів, Академію соціального управління. Завдяки йому та при його підтримці отримали наукові ступені та звання кандидата, доктора, доцента та професора більше 30 науковців.
До цієї зустрічі широкий загал краян і не знав, що Козацька могила на Зборівщині, якою вшановано пам`ять майже трьох тисяч козаків- його ініціатива, як і Пам`ятник козацької звитяги при в`їзді в його рідне село Метенів, що на Зборівщині, як і про збудований його зусиллями пам`ятник Ангелу-символу профспілок, охоронцю бідних і знедолених біля Будинку профспілок у Тернополі. Винуватець урочистостей переконаний, що говорити про добрі справи не варто,дотримуючись філософського: “зроби добру справу і викинь в річку”. Всі виступаючі на зустрічі відзначили наполегливість і талант, працелюбство і одержимість цієї скромної людини. Письменник і науковець навіть зараз нікого не запрошував із колег на зустріч, щоб не відволікати від праці. Про велику скромність говорило і те, що сам винуватець урочин відзначив – це була перша в його житті така урочиста миттєвість презентації його творчості. Він просто працював. Але вдячні аспіранти, які захистилися під його керівництвом, побратими, з якими починав технічно-наукові проекти, завітали самі у бібліотеку, як і ті поети, з якими він знайомився, прочитавши твори в періодиці, щоб підтримати, додати впевненості. Він з величезним доробком підійшов до свого сімдесятиріччя. Доктор економічних наук, професор, член президії Академії економічних наук України. Президент Академії соціального управління. Завідувач кафедри менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва , Почесний професор Тернопільського НТУ ім. І.Пулюя. Автор понад шестисот наукових праць, багатьох монографій, навчальних посібників та підручників з економічної тематики. Має десять авторських свідоцтв на раціоналізаторські пропозиції. Заслужений діяч науки і техніки України.Член Національної спілки письменників України. Поет, пісняр, рецензент, філософ, публіцист, краєзнавець. З-під його пера вийшли в світ понад чотири десятки літературних книжок різної тематики. Такі офіційні дані про Богдана Миколайовича повідомили організатори заходу -завідуюча абонементним відділам Тетяна Ковалькова і головний бібліотекар цього відділу Оксана Гавенко.
Я знала завжди про величезне захоплення Богдана Миколайовича — художнє та публіцистичне слово. Перші його книжки “Хліб для розуму”, “У дзеркалі слова” ми в радіопрограмах представляли у вісімдесятих-дев`яностих. Ці книжки пережили по кілька видань. Перевидавалися і його краєзнавчі розвідки. Колеги з письменницького цеху – заслужений діяч мистецтв України, письменник Б. Мельничук, заслужений журналіст України М.Ониськів,заслужений діяч науки і техніки України М. Андрейчин, заслужений художник України Ярослав Омелян, письменники Володимир Барна, Тетяна Дігай, Тамара Гнатович не тільки ділилися спогадами про стежки-дороги, які перетиналися з шляхом Богдана Миколайовича, а й відзначали філософське звучання його творів, спостережливість і скрупульозність автора, легкий гумор, реалізм періоду перебудови в художньо-публіцистичних та саркастично- гумористичних тонах. На бібліотечній виставці , приуроченій 70-річчю науковця й письменника, виставлені твори, якими свого часу всі ми зачитувалися: «Казки для дорослих», «Гріхи наші»,”Рудий”, «Історія одного кумедного життя», нариси, серед яких «Про що співає на історичних вітрах ковила сивих козацьких могил», “Тернистими стежками”, ” Не забутий біль”, ” Реквієм за втраченими можливостями, або Сповідь і каяття українця” . Останнім часом одна за одною побачили світ його навчальні посібники та книги: «Основи соціального менеджменту», «Антикризове управління…антирейдерство», «Ресурсономіка», «Інноваційна політика», «Економічна мудрість…», які викликали резонанс у науковому та літературному світі.
Для мене ця зустріч відбувалася в обрамленні двох книжок, оскільки я знаю пана Богдана найбільше, як письменника, і завжди захоплювалася широким діапазоном його таланту. Познайомилися ми з ним, як з філософом, що видав книжку “У дзеркалі слова”, де він видрукував свої афоризми і посперечався з відомими китами Всесвітньої афористики. Я наведу авторські.“Людина без віри, що світильник без світла”. Мудрий політик завжди був переконаний, що “ коли на серці тривожно, душать сумніви, розривають протиріччя, варто відмовитися від прийняття будь-яких рішень. У народі про таке кажуть:”Час всьому лікар”.“Гріх і доброчинність – полюси людського буття”. А друга книжка – найсвіжіша про рідне село і називається ” Метенів. Дорога додому”. Якби навіть нічого не написав ювілянт до цієї книжки , присвяченої своїм батькам і мешканцям Метенева, він тільки нею ввійшов би в історію , як української літератури, так і краєзнавства та історії України. Добротне , ошатне видання про різні аспекти життя великої сільської родини. Світлини доповнюють розповіді про різні історичні періоди, які позначилися червоними і чорними нитками. Між цими виданнями сорок років життя, накопиченого досвіду, зрілості, мудрості. Якось вони вкладаються в один рядок сказаного, а коли все помножити на години, хвилини, подихи… Це цілий Всесвіт Богдана Андрушківа, який вивів ювіляра на гребінь часу. Який смак тієї висоти ? Богдан Миколайович зізнається, що смак з висоти гребеня часу- гірчить. І його нічим присмачити. Я ж гортаю його збірку і виловлюю повні оптимізму і віри в майбуття рядки.”І ми, Тарасе, підем за тобою, в майбутнє, краще завтра – світле, молоде, й повернеться добою золотою той світлий час, який за вікнами гряде!”;”Мій прапор ще не впав(о, як себе вести?), його повинні перейняти і нести мої найближчі – діти і онуки.”;”Слово поета із серця виходить…воно не ржавіє, а світить, як злото червоне…Нас кличе до бою за правду.” І я розумію, що веселкові кольори з гребеня часу яскравішають. А смак? Він просто не втрачається ніколи, то лише відтінки переливаються…
У тій першій філософській книжці Богдан Андрушків зацитував Андре Моруа , який був переконаний у тому, що людина старіє тоді, коли перестає жити надіями і живе в основному спогадами. Богдан Миколайович підправив знаменитого француза “У дзеркалі слова”:“Мені здається, що надії зігрівають людину в будь-якому віці. Водночас, важко не погодитися, що спогади живлять надію на краще, а деколи служать фундаментом перспективи.” Бажаю , щоб ті спогади про село, в якому “заритий пуп”, і про тих, з ким ріс, мужнів, переробив безліч справі і виклав у книжці ” Метенів. Дорога додому”, разом з презентацією “Історії життя” від Богдана Андрушківа – стали чудовим плацдармом для нових звершень цієї талановитої, обдарованої Богом людини.
Сімдесят, як би це не звучало для молодшого покоління, це – розквіт, вміння,майстерність , це насолода від пережитого, бо негатив не тягнемо за собою уже ні в сьомий, ні у восьмий десяток. Хтось із мудрих сказав, що це той рубікон, після якого можна жити стільки, скільки хочеш, можна робити все, що хочеш, але гідно і красиво, змістовно і звитяжно, шляхетно і добротно, щоб чесно і відкрито дивитися в очі не лише дітям і онукам. Зрештою, в цьому віці уже по-іншому мудра людина і не вміє жити. З роси і з води вам, шановний ювіляре! І до нових презентацій ваших творчих доробків!
Заслужений журналіст України Людмила Островська.