“Людина без віри, що світильник без світла” – тернопільський філософ про життя

В обласній  універсальній науковій  бібліотеці відбулася творча зустріч “Історія життя ” з Богданом Андрушківим. Присвятили   презентацію творчості    відомого краянина, непересічної   людини , багатогранного науковця і письменника  його сімдесятому дню народження.

Старше покоління Богдана Миколайовича  знає, як успішного чиновника у найкращому сенсі слова. Він все життя дотримувався кредо: працювати для людей. Від механізатора до одної з перших осіб в обласній раді та обласній державній адміністрації — така його життєва дорога. Як людина глибока і знаюча, він працював  заступником у восьми очільників області , які калейдоскопічно  змінювалися, не завжди лишаючи після себе добру згадку. Довший час очолював обласну раду профспілок. На всіх постах  Богдан Миколайович сумлінно виконував свою справу  і Бог огорнув  його своїми ласками, даючи наснагу створювати нові навчальні заклади, розробляти нові перспективні проекти для студентів. Так, працюючи в ТНТУ ім. І.Пулюя, на кафедрі створив музей засобів управління та економічно – управлінської літератури тоталітарного періоду, спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій, перше в Західній Україні наукове фахове електронне видання: «Соціально-економічні проблеми і держава». Входить в редколегію ряду наукових, художніх і науково-популярних видань і журналів.

За ініціативи пана  Андрушківа створено україно-польський вищий навчальний заклад — Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій, Фонд неординарних ідей і проектів, Академію соціального управління. Завдяки йому та при його підтримці отримали наукові ступені та звання кандидата, доктора, доцента та професора більше 30 науковців.

До цієї зустрічі широкий загал краян і не знав, що Козацька могила на Зборівщині, якою вшановано пам`ять  майже трьох тисяч козаків- його ініціатива, як і Пам`ятник козацької звитяги при в`їзді в його рідне село Метенів, що на Зборівщині, як і про збудований його зусиллями пам`ятник Ангелу-символу профспілок, охоронцю бідних і знедолених біля Будинку профспілок у Тернополі. Винуватець урочистостей переконаний, що говорити про добрі справи не варто,дотримуючись філософського: “зроби добру справу і викинь в річку”.  Всі виступаючі на зустрічі відзначили наполегливість і талант, працелюбство і одержимість цієї скромної людини. Письменник і науковець  навіть зараз нікого не запрошував із колег на зустріч, щоб не відволікати від праці. Про велику скромність говорило і те, що сам винуватець урочин  відзначив –  це була перша в його житті така  урочиста миттєвість презентації його творчості. Він просто працював. Але вдячні аспіранти, які захистилися під його керівництвом, побратими, з якими починав технічно-наукові проекти, завітали самі у бібліотеку, як і ті поети, з якими він знайомився, прочитавши твори в періодиці, щоб підтримати, додати впевненості. Він з величезним  доробком підійшов до свого сімдесятиріччя.  Доктор економічних наук, професор, член президії Академії економічних наук України. Президент Академії соціального управління. Завідувач кафедри  менеджменту інноваційної діяльності та підприємництва , Почесний професор Тернопільського НТУ ім. І.Пулюя. Автор понад шестисот наукових праць, багатьох монографій, навчальних посібників та підручників з економічної тематики. Має десять авторських свідоцтв на раціоналізаторські пропозиції. Заслужений діяч науки і техніки України.Член Національної спілки письменників України. Поет, пісняр, рецензент, філософ, публіцист,  краєзнавець. З-під його пера  вийшли в світ понад чотири десятки літературних книжок різної тематики. Такі офіційні дані про Богдана Миколайовича  повідомили організатори заходу -завідуюча абонементним відділам Тетяна Ковалькова і головний бібліотекар цього відділу Оксана Гавенко. 

Я    знала завжди про величезне захоплення Богдана Миколайовича — художнє та публіцистичне слово. Перші його книжки “Хліб для розуму”, “У дзеркалі слова” ми в радіопрограмах представляли  у вісімдесятих-дев`яностих. Ці книжки пережили по кілька видань. Перевидавалися і його краєзнавчі розвідки. Колеги з письменницького цеху – заслужений діяч мистецтв України, письменник   Б. Мельничук, заслужений журналіст України М.Ониськів,заслужений діяч науки і техніки України М. Андрейчин, заслужений художник України Ярослав Омелян, письменники Володимир Барна, Тетяна Дігай, Тамара Гнатович  не тільки ділилися спогадами про стежки-дороги, які перетиналися з  шляхом Богдана Миколайовича, а й  відзначали філософське звучання його творів, спостережливість і скрупульозність автора, легкий гумор, реалізм  періоду перебудови  в художньо-публіцистичних  та саркастично- гумористичних тонах. На  бібліотечній виставці , приуроченій  70-річчю  науковця й письменника,  виставлені твори, якими свого часу всі ми зачитувалися: «Казки для дорослих», «Гріхи наші»,”Рудий”, «Історія одного кумедного життя»,  нариси,   серед яких «Про що співає на історичних вітрах ковила сивих козацьких могил», “Тернистими стежками”, ” Не забутий біль”, ” Реквієм за втраченими можливостями, або Сповідь і каяття українця” . Останнім часом одна за одною побачили світ його навчальні посібники та книги: «Основи соціального менеджменту», «Антикризове управління…антирейдерство», «Ресурсономіка», «Інноваційна політика», «Економічна мудрість…», які викликали  резонанс у науковому та літературному світі.

Для мене ця зустріч відбувалася в обрамленні двох книжок, оскільки я знаю пана Богдана найбільше, як письменника, і завжди захоплювалася широким діапазоном його таланту. Познайомилися ми з ним, як з філософом, що видав книжку “У дзеркалі слова”, де він видрукував свої афоризми і посперечався з відомими китами Всесвітньої афористики. Я наведу авторські.“Людина без віри, що світильник без світла”. Мудрий політик завжди був переконаний, що “ коли  на серці тривожно, душать сумніви, розривають протиріччя, варто відмовитися від прийняття будь-яких рішень. У народі про таке кажуть:”Час всьому  лікар”.“Гріх і доброчинність – полюси людського буття”. А друга книжка – найсвіжіша про рідне село і називається ” Метенів. Дорога додому”. Якби навіть нічого не написав ювілянт до  цієї книжки , присвяченої своїм батькам і мешканцям Метенева, він  тільки нею ввійшов би в історію , як української літератури, так і краєзнавства  та історії  України. Добротне , ошатне видання про різні  аспекти життя великої сільської родини. Світлини  доповнюють  розповіді про  різні історичні періоди, які  позначилися червоними і чорними нитками.  Між цими виданнями  сорок років життя,  накопиченого досвіду, зрілості, мудрості. Якось вони вкладаються в один рядок сказаного,  а коли все помножити  на години, хвилини, подихи… Це цілий Всесвіт Богдана Андрушківа, який  вивів ювіляра на гребінь часу. Який смак тієї висоти ? Богдан Миколайович зізнається, що  смак з висоти гребеня часу- гірчить. І його нічим присмачити. Я ж гортаю його збірку і виловлюю повні оптимізму і віри в майбуття рядки.”І ми, Тарасе, підем за тобою, в майбутнє, краще завтра – світле, молоде, й повернеться добою золотою той світлий час, який за вікнами гряде!”;”Мій прапор ще не впав(о, як себе вести?), його повинні перейняти і нести мої найближчі – діти і онуки.”;”Слово поета із серця виходить…воно не ржавіє, а світить, як злото червоне…Нас кличе до бою за правду.” І я розумію, що  веселкові кольори з гребеня часу яскравішають. А смак? Він просто не втрачається ніколи, то лише відтінки  переливаються… 

У тій першій філософській книжці Богдан Андрушків зацитував  Андре Моруа , який був переконаний у тому, що людина старіє тоді, коли перестає жити надіями і живе в основному спогадами. Богдан Миколайович  підправив знаменитого француза  “У дзеркалі слова”:“Мені здається, що надії зігрівають  людину в будь-якому віці. Водночас, важко не погодитися, що спогади живлять надію на краще, а деколи служать фундаментом перспективи.”  Бажаю , щоб ті спогади про село, в якому “заритий пуп”,  і про тих, з ким  ріс, мужнів, переробив безліч справі  і виклав у  книжці ” Метенів. Дорога додому”, разом з презентацією   “Історії життя” від Богдана Андрушківа  – стали   чудовим плацдармом для нових звершень цієї талановитої, обдарованої Богом людини.

Сімдесят, як би це не звучало для молодшого покоління,  це –  розквіт,  вміння,майстерність , це насолода від пережитого, бо негатив не тягнемо за собою уже  ні в сьомий, ні у восьмий десяток. Хтось із мудрих сказав, що  це той рубікон, після якого  можна жити стільки, скільки хочеш, можна робити все, що хочеш, але гідно і красиво, змістовно і звитяжно, шляхетно  і добротно, щоб чесно і відкрито дивитися в очі не лише дітям і онукам. Зрештою,   в цьому віці уже  по-іншому   мудра людина і не вміє жити. З роси і з води вам, шановний ювіляре! І до нових презентацій ваших творчих доробків!

Заслужений журналіст України Людмила Островська.