23 червня 2021 року
05:33:24

Культура

У Тернополі жінки помінялись ролями з чоловіками. Що з цього вийшло (фото)

24.03.2016 09:38

 

Дивовижна  фарс-комедія  “Фараони”, яку до Дня театру служителі Мельпомени подарують тернополянам.

Творіння Олексія Коломійця актуальне і через півстоліття. Чоловіки у хустинах і фартухах готують їсти, доять корів та полють бур’ян на городі. Жінки у цей час займають високі керівні посади у колгоспі. Такий “перевернутий” радянський світ показажуть актори.

” І хай довелося осучаснити  слово” колгосп”-” агрофірмою”, а “контору”,” офісом” – суть загальнолюдських стосунків залишилася незмінною, –сказав на передпрпем’єрній прес-конференції постановник вистави, головний режисерТернопільського академічного обласного драматичного  театру імені Т.Шевченка , народний артист України Олег Мосійчук. – Занадто просто буде назвати «Фараонів» комедією ситуацій, адже при сценічному втіленні спектр трактування жанрової специфіки твору збільшується. Якщо трохи попрацювати над змістом, можна зрозуміти, що ця п’єса є справжньою комедією норовів, оскільки автор розповідає не про суцільну чергу курйозних ситуацій, а про поведінку людини у суспільстві, про різницю характерів своїх персонажів, стереотипи нерівності у взаємовідношеннях жінки та чоловіка. Виростає молоде покоління, яке вибудовує стосунки,  навчається, вносить новизну”.

Режисер  висловив впевненість, що глядачі належним чином оцінять подарунок акторів,” бо це життя, яке не завжди рівноцінно трактується  у сімейних стосунках.І про це варто нагадувати. Хоч би зі сцени.”

Щоб чоловіки навчилися цінувати жіночу роботу, їх – затятих “фараонів” – на декілька днів перетворили на слабку половину людства. На власній “шкурі” вони відчули всі “переваги” такого експерименту.  На сцені – четверо п’яних героїв – Таран, Онисько, Аристарх та Оверко.

“Що не кажіть хлопці, а доля нас таки не цурається – прямо під ручки з нами ходить, бо в керівництві ми, – ледь повертаючи язиком, розмовляють чоловіки. Кажуть, “собівартість” у нас наче “висока”, з механізацією слабкувато. Та не все ж на техніку покладати. А живі люди нащо? На жінок „піднажмемо”. Вони будь-яку механіку замінять. Жінки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту… “


Захоплює колоритна українська мова, багато виразів крилатих і анекдотичних. Хоч би запитання після мітингу :”Ви корову доїли?Доїли, уже й свиню доїдаємо !” Отак сміються чоловіки зі своїх жінок, аж раптом вище керівництво скликає нараду і видає новий наказ – чоловіки стають жінками, а жінки – чоловіками. “Нічого, хлопці! – радіє товариство. – Через три дні на колінах проситимуть, щоб знову помінятись… А дзуськи!”

Наступного дня  ентузіазм “фараонів” спадає. Вчасно та вправно виконувати жіночу роботу їм не вдається. “Пальців не зведу докупи. П’ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят! – перелякано розповідає Онисько. – І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим’я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся, дурню!” Я змовчав”.  Що скажеш? З повсякденною жіночою роботою не може справитись жоден із “фараонів”. Вони не встигають варити борщ, пекти хліб, доїти корів, доглядати дітей та ще й півгектара поля сапати. Тоді й розуміють, що дарма не цінували дружин. Але повернути все як було – годі. Жінкам подобається роль ледацюг. Тож вони керують, кричать та перехиляють чарку, не звертаючи на своїх замучених чоловіків ані найменшої уваги. Хтозна, доки це тривало б, та сон Тарана закінчився. Прокинувшись, він безмежно зрадів, проте жінку свою пообіцяв більш ніколи не сварити, а шанувати і любити…

Актриса Вікторія Шараськіна, у ролі солідної головихи, яка виводить на чисту воду ледарів-чоловіків, які будучи при керівництві не подбали про важку ношу жінки-хліборобки, а самі опинившись у скруті, дають пропозиції.

“Жінка і зараз звалила на свої плечі- не три ,а всі чотири кути хати, часто просвітку не видно, – говорить актриса. – У виставі кожен трішки пізнає себе. Працювати було гарно , весело, цікаво”.

Актор, заслужений артист України Ігор Сачко – у ролі  бухгалтера, який не дуже переймався роллю жінки, а опинившись на її місті,намагається справлятися з роботою.

“Тепер я, готуючись до прем’єри, вдома перу, прасую, готую їсти, та ще й інколи в хустині, входжу в образ, – говорить актор, – Сусіди не завжди розуміють, коли бачать на мені фартух чи хустку, але це мені дає ще раз відчути, як не солодко жінкам”.

А я подумала, як же це пощастило артистці  Оксані Сачко, дружині пана Ігора, хоч на ці два місяці підготовки вистави. Мимоволі, через жіночу солідарність, захотілося, щоб вистава з успіхом жила на сцені, а що коли багатьом чоловікам прийде слушна думка- допомогти дружині?. .

Тож мета вистави не лише подарункова, відпочинкова  із  щасливим кінцем, а й повчальна. Хто  знає комедію, ще раз повернеться у молоді роки, бо ж ця робота Олексія Коломійця  була затребувана впродовж півстоліття, а хто вперше подивиться, зрозуміє, що перлина української драматургії ХХ століття   стала  класикою .

Людмила Островська.

 

 

 

 

 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930