29 листопада 2021 року
20:13:17

Культура

У Тернополі презентували особливу абетку відомого журналіста (фото)

26.01.2017 18:35

У Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книжки Ярослава Бензи “Абомовня” — абетки в іменах для дітей.

Книгу проілюстровав  художник, лауреат  літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич Володимир Якубовський. Впорядкував видання  побратим поета, ветеран радіожурналістики  заслужений журналіст України Євген Баров. А побачила світ збірка у видавництві “Богдан”, директор і головний редактор – Богдан Будний.

Вірші для дітей Ярослав Антонович публікував у журналах “Україна”, “Жінка”, “Перець”, “Тернопіль”, “Барвінок”, часописі “Русалка Дністрова”, республіканській та обласній періодиці. Автор книжок “Олині олені” (1992), “Чарунки” (1995). Лауреат літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич.
“Абомовня” – третя книжка поета. На жаль, посмертна. Ярослава нема з нами уже сім років. Рукопис книжки він залишив. І лише  тепер вона пішла між люди, повертаючи нас у світлі, теплі , сонячні  спогади про талановиту людину.

Для багатьох радіослухачів упродовж майже сорока років Ярослав Бенза був справжньою мистецькою візитівкою обласного державного радіо і загалом регіональної телерадіокомпанії.

“В ефірі програма обласного державного радіо “Медобори”. Перед мікрофоном її автор і ведучий Ярослав Бенза” – так упродовж понад двох десятиліть розпочинався радіоальманах “Медобори”.Проект Ярослава  – літературна передача  під такою назвою і досі тішить слухачів новинками мистецького життя краю. Відбувся  журналіст і як поет. Вірші писав для себе, читав їх друзям. Глибина і образність його поетичних творів завжди викликали захоплення і дивування  вишуканістю слів і їх композицією. Ніби і просто все, а водночас – клубок до горла підкрадається, гордість з’являється, неймовірне відчуття близькості до природи, рідного краю, солов”їної української мови.

Це була не просто презентація книжки поета. Це був екскурс у його творчу лабораторію, котра була завжди відкрита для друзів. Він був богемним і харизматичним чоловіком. Виступаючі на вечорі пам’яті  прагли донести своє розуміння явища, з якого  виростали його вірші, яким був  внутрішній світ, обговорювали  геніальність, глибинність і дитинність його поезії. Звучали твори, які торкалися душі і зачіпали за живе.
Тепле літо на леваді,
“Лапки гусячі” цвітуть.
Бджоли мед беруть із паді,
Над чарунками гудуть.
Щедрі будуть медозбори!
Пахнуть луки і сади.
Все ж у горах Медоборах
Зарясніло на меди.
Кожну бджілку пригощає
День медункою,
І бджола мені співає
Над чарункою:
“Ти по запаху вощини,
Де б не був — додому йди.
Для своєї Батьківщини
На добро рясній завжди!”
Такого патріота, прихильника і плекальника української мови ще треба пошукати. У його поезії  імпонує ясність думки, простота викладу. Не треба розгадувати складних ребусів, намагатися зрозуміти зашифровану метафору чи замаскований символ,  він нічого не вигадує і не фантазує, пише про те, що в душі, але здібність окрилятись своєю поезією його ушляхетнює. Кожен поетичний начерк – як новелка, з вступом і розв”язкою.  Рядки звучать, як вібрації… З них розумієш, що його материзна -Бариш Бучацького району найкраща зі всіх куточків світу, там йому  найлюбіше  писалося, там він себе відчував джерелом, з якого вихлюпувалися мотиви, образи,слова, які  римувалися у вірші, і ще теплими він “їх читав соняхам”. Наш колега ніколи  не приховував свого соціального походження,  гордився селом, родиною , демонструючи, що чи не у всіх народів селянська культура – то природне постійне джерело творення. Він закінчив школу із Золотою медаллю. Факультет журналістики Лвівського Національного університету з Червоним дипломом. А візитівкою й  іконою у нього була бджола, бо ж був сином пасічника.  Він читав словники, як літературні твори, не час від часу для звірки слова чи наголосу, а захопливо, з пієтетом, відкриваючи і нам глибини того невичерпного водограю.У нього мова навіть на побутовому рівні була багатою і “кучерявою”.  Таким Ярослав постав і в “Абомовні”.
“-Євмене, є мило
З євшан-зілля в мене.
Міняєм шило
На мило, Євмене!
Єднаєм це діло,
Євмене, навзаєм.
Міняємо шило на мило?
-Міняєм!”
До кожної скоромовочки з незнайомими широкому загалу  словами є розшифровка . Тут  автор пояснює значення слова “євшан-зілля”- степовий полин. Коли діти читатимуть “Абомовню” (це лише Славко міг придумати таку назву, вправляючись у словотворенні), їм в душу западатимуть слова-незнайомки і житимуть у словарному запасі. Я для себе відкрила, що “йойка”- це плакса, а “йорданка”- невдача. Звучать у віршиках і такі слова, як “бахур”,”війт”, “гугіт”,”газда”,”масничка”… Поет повернув їх у лоно рідної мови, в нашу пам”ять, дав друге життя.
 
“Від старослов’янської кирилиці бере свій початок графіка сучасного українського правопису. У нашому сучасному алфавіті є навіть дві літери, яких не було у кирило-мефодіївській абетці. Це “ґ” – яка відома з кінця ХІІ ст. і набула поширення в XVI ст., та “ї”, що перебрала на себе функції й+і. Решту літер, вважає професор Іван Огієнко, пращури знали вже в давньокиївські часи, принаймні з VІI ст. нашої ери, тобто ще до Хрещення України-Руси князем Володимиром Великим. Ось таке неоціненне багатство дісталося нам у спадок від славних предків. Крізь віки і тисячоліття доноситься до нас відгомін слов’янської літургії Кирила і Мефодія. Дійшов він і до моєї “Абомовні”,-пише автор у передмові.

Ця книжка задумувалася як абетка в іменах для дітей – тридцять три журавлики в сонячному небі дитинства. Чому саме тридцять три птахи в цьому ключі? Тридцять три літери в українській азбуці. Донедавна було тридцять дві, одна журавка – буква Ґ – у холодному, голодному 1933 році зазнала наруги з боку тодішньої влади і жила в еміграції. Тепер українське сонце, пломінке українське серце з початком національного і духовного відродження відігріли й оте лебедашне, але живе пташеня, яке повернулося до нас із вирію разом із журавлиним “кру-кру” Богдана Лепкого.

Свою “Абомовню” вважаю спробою абетки у формі скоромовки, спотиканки, лічилки, дражнилки, веселинки і вигадки. Мій приклад наслідував і художник, лауреат літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич Володимир Якубовський. Діти ж бо наші веселі, безтурботні, метикуваті, кмітливі й задерикуваті. Уміють похизуватися, показати себе і покепкувати навіть із дорослих з їхнім удаваним лукавством (Боже борони, лицемірством).

І ще одне. Чому не малюнки, а кунштики? І за Борисом Грінченком, і за 11-томним Тлумачним словником української мови, кунштики – це малюнки, картинки. Читаємо в поемі Тараса Шевченка “Княжна”:
І книжечок з кунштиками
В Ромні накупила.
Забавляла, розмовляла
І Богу молилась,
І азбуку по кунштиках
Заходилась вчити.  
То ж відродимо це прекрасне слово рідної мови!” Читаю ці рядки із книжки і ніби чую голос Ярослава, ніби беру в нього інтерв’ю і він спокійно, безінтонаційно, як поети читають свої вірші, повідає про своє дітище.

Ярослав був особистістю, ходячою  енциклопедією, грамотним журналістом,  глибоким і ранимим ліриком.  Людиною він був неординарною і непересічною, але і неоднозначною, як усі генії. Як сказав представник Нацради з питань телебачення і радіомовлення Михайло Зубик,- Ярослав Бенза жив словом і жив у слові, відзначався жагучою любов”ю до словотворення:” Кожну фразу він виношував, як дитину”.Тішуся,  що Євген Ігорович  віддав борг   другові  і прилучив до цього всіх –  колег і друзів. А ще на робочому столі упорядника лежить майже дві сотні віршів Ярослава Бензи, які, ми сподіваємося, обов”язково ляжуть на стіл видавця. Нам дуже хотілося б ще потішити душу незабутнього побратима. Може за життя ми тебе, Славку , не долюбили, не наговорили гарних слів, гублячись  у круговерті буднів і мирській суєті, бо якось живим шану віддавати у нас і не прийнято, тому всім хотілося надолужити той брак прижиттєвої уваги,похвали. Друзі  згадували багато  світлих, гарних  миттєвостей,  відзначаючи  неймовірне почуття гумору поета, критичне ставлення до своїх творів, бажання виправити чи відредагувати чиїсь матеріали. А може, ці зізнання тоді продовжили б йому життя, помножили радісні дні. Людям потрібно про це не тільки задумуватися, а промовляти  слова похвали,говорити навіть компліменти, бо життя неповторне і коротке. Ми зрозуміли того вечора під мелодію твоїх віршів, що таки варто цінити кожну мить, бути добрішими один до одного, чуйнішими, давати відчувати тепло сердець і грітися тим теплом у розхристаному сьогоденні. Сподіваюся із високості наш побратим  нас бачив  і чув. Ми дякуємо, що ти залишив по собі ці 33 журавлики для дитячого літа, гарний рукотворний пам’ятник. Вірші  сонячні, теплі, легко запам’ятовуються. Вже доросла твоя донечка. Юля, твоя внучечка ,також  виросла, але вона своїм діткам читатиме прадідусеві вірші.
“Юля, Юлька-
Рочків кілька.
З бочки – тюлька,
З банки – кілька.
Юля, Юлька-
Бантик-кіска.
Капризулька,
Тонкослізка.
В Юльці, Юлі
Братик Юрчик-
В”юн у мулі,
Юний юрчик.” ” Юрчик” з маленької літери- пагінець, стебельце.
Хай свіжа книжка “Абомовня” пускає корінь, як той пагінець, у дитячі душі. Хай дорога її буде легкою , а поступ плідним. Вважаю, що українська дитяча література збагатилася оригінальним, мудрим, доступним, інтелектуальним чтивом, яке повинне бути не лише в кожній бібліотеці, а й у кожній родині, де є малеча.
Людмила Островська,заслужений журналіст України

Календар
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  
Недавні записи
Мета