03 грудня 2021 року
02:09:51

Культура

У Тернополі зі сцени “Трубили Трубіж” (відео)

16.02.2017 07:48

З великим успіхом при переповненій залі відбувся прем’єрний показ моновистави актора і режисера  Миколи Булата за поемою Бориса Олійника “Трубить Трубіж” –  “Гетьмане, веди!”. 

 

У тло моновистави актор включив співану поезію. В’язанки народних козацьких пісень виконав Лауреат Всеукраїнського фестивалю авторської пісні “Срібна підкова”, побратим по акторському цеху, киянин Володимир Самайда. 

 

{youtube width=”100%” height=”420″}gQkVT4T5nWw{/youtube}

Люблю вистави, які спонукають до думки, яскраво висвітлюють позицію автора і актора. У жанрі моновистави тернопільський підприємець, волонтер, актор Микола Булат працює понад 20 років. Я завжди захоплююся його грою. Він постійно вдосконалює , урізноманітнює свій репертуар. Ми пам’ятаємо його світлі музичні композиціїї, ліричні твори, прозові вистави за улюбленими письменниками. Він обирає  їх сам, серцем. 

Буваючи на спектаклях Миколи Булата, переконуюся в тому, що таке дійство лише під силу актору з досвідом, з напрацьованим особистим багажем майстерності,з багатогранним талантом (читець танцює, співає, підбирає декорації, які доповнюють його монолог). А ще для цього треба мати сміливість і знати, що саме ти хочеш сказати. Поему Бориса Олійника для прем’єри артист, зазнається, вибрав не випадково.

  • Цю поему автор написав  у  1997 році, – зазначає. – Я, без перебільшення,  вважаю її вершинним досягненням української літератури кінця ХХ століття. На життя моновиставу благословив сам письменник, тішачись, що твір іде  межи людей, ви ж знаєте, що твори, це діти письменника, їм хочеться уваги, щоб їх любили, обговорювали, знали.  Творчість Бориса Олійника на даному етапі  вважаю гострішою за будь-яку сучасну поезію. Високо ціную його патріотизм, ставлю його в один ряд з Ліною Костенко. Його слово спрямоване проти безчинств і беззаконня нової влади, проти закріпачення українського народу, проти лжепророків і фарисеїв усіх рівнів і усіх широт. Мене вразила актуальність слів, написаних 20 років тому”. 

Саме наше життя, а воно минає  в  цьому ж проміжку з поетом-сучасником, і є моноспектаклем. Тому і переживаєш сценічну ситуацію, як свою життєву, але разом з актором, головними героями твору. Пан Микола у моновиставі говорить про вистраждане (тому і вибрав саме цю поему), про наболіле, сокровенне, вкладаючи свої емоції і особисті переживання. Це цікаво, це усвідомлено,щиро і схвально. 

Твір  тим і захоплює, що актор, залишаючись один на один із залою, намагається розкрити тонку субстанцію слова, підвести глядача до  відповідей на питання, поставлені автором твору. Публіка  у нас мисляча, серйозна, аналітична. Бо ,йдеться про нашу історію, а ми, глядачі,також її  частинка, тому дехто тривожно поставився  до майбутнього України, висвітленого в поемі, не бачачи виходу, вбачаючи приниження звання українця. 

Після вистави підходили до актора глядачі подискутувати, переконатися у правильності розуміння тексту, закидаючи про перебільшену увагу до твору. Мені здалося, що розгоралася наша одвічна дискусія, яка путами висить у нас не тільки  на ногах, а й на шиї, тисне обручем голову, коли хочеться переконати один одного в тому, хто українськіший українець. І так до згину. Воріженькам у нас нічого робити, вони збоку підсміюватимуться, нацьковуючи українських націоналістів  на  патріотів України і на тих, хто просто любить свою землю.(Ви ж розумієте, що це синоніми). Ця думка прозвучала на презентації книжки Юрія Сиротюка “Як облаштувати Росію” і випливла мені чомусь у післяпрем’єрній дискусії. Це добре, що поема спонукає думати, аналізувати, заглиблюватися в минуле. Адже не всі знають достеменно і творчість Бориса Олійника, і мають неоднозначне ставлення до нього, як до колишнього комуніста. Якщо вже говорити відверто, Борис Олійник — надто своєрідний комуніст. Попередня влада побоювалася його, зараховуючи бунтівливого поета мало не до “внутрішніх дисидентів” за явний націонал-комунізм. Він презентує себе українцем від народження і ніколи не зрікався своєї землі, не бігав від партії до партії, та й душу Лукавому не продавав. Феномен  полягає в тому, що в нього соціальне — поетичне, а поетичне — соціальне.  У нього немає нічого картинно-робленого. Він свято сповідує Шевченків заповіт: “В своїй хаті — своя правда”. Бо й справді: б’ємо чолом Європі, хоч “ми тоді вже побілили хату”, як та “іще не вийшла із печер”.

Я знову хочу повернутися до попередньої події-представлення книжки про долю Росії. Юрій Сиротюк акцентував більше увагу  на  перспективах України, які ми маємо проговорювати, бо не все так добре у нашому домі, але не все уже й так погано. Головне, що ми мусимо навчитися гідності, хоча в безгрошів’ї це дуже важко, але ця людська чеснота необхідна. Нам є чим гордитися, нам є що робити на своїх чорноземах, ми могли б годувати світ, але нам не щастить на поводирів. Зміни так карколомно, як нам хочеться, не відбуваються . Пан Юрій переконаний, що зараз триває боротьба не за територію, а за мізки  українців. Ми мусимо заявляти про себе в світі досягненнями, а не просьбою грошей. Величезна проблема в площині духовності. І в прем’єрі “Гетьмане, веди!”  я побачила продовження презентації книжки, виданої українською і англійською мовами. Борис Олійник мовить про занедбану душу, зацьковану. Світ має знати про Україну більше, знати, що триває столітня революція , а як на мене, то і трьохсотлітня, не тільки за незалежність, а й за душу та мізки.  Бо ж був уже недалеко той час, а може він і не минув, що без тлумачів балакати не могли. Мова і слово чи у великій пошані? Минулий рік був роком англійської мови, цей рік  заполонила Японія. Наступний- китайської чи ідиш? Року української мови уже ніхто не пам’ятає.

До речі, поема “Трубить Трубіж” занесена до аудіокниги “Перлини українського художнього слова”. Микола Булат називає її  полемічно гострою і  політично пристрасною . Артист разом з  автором, проглядає глибоку історію, беручи уроки ще з татарської навали, осмислюючи події  як небайдужий  учасник. Перша строфа поеми  насичена алітерацією „тривожних” звуків „р” і „ж”,рядок звучить потужним рефреном: 

“Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж!

Позаду — смерк, попереду — свобода!”

Актор вдало підібрав музичний супровід, наростаючі звуки тривожного шуму. Цей твір – кровоточивий зріз української історії аж до наших днів, який авторський сарказм з гротеском навпіл робить ще трагічнішим, адже сьогодні

“Супроти нас – не хан, не богдихан,

Не лях, не шваб чи рідні московіти, –

Сам князь пітьми – володар всього світу

Не військо вислав, виставив гаман.

О, той гаман бере в солодкий бран

Усе, що добувалось у двобою:

І честь, і славу, купно з булавою,

І патріотів одяга в жупан

З чужого краму на чужім закрою”.

Ось вона, вся правда-істина про  епоху і про  нас, в Україні сущих. Хіба не керували нами пани в  “жупанах з чужого закрою”?А чи допустили б, щоб Францію чи Польщу реформували  зайди? 

Вперше я чула цю поему від свого земляка черкащанина , народного  депутата України 2,3,6 скликань, одного з авторів Конституції Українисвітлої пам’яті  Михайла Сироти у студії обласного радіо. Мене приголомшило  написане. Напевне твір тільки вийшов друком, я не повірила тоді в авторство ,  бо мала також окремішню думку про Бориса Олійника. Але перечитала уважно сама, без емоцій. Автор стоїть біля пам’ятника Б.Хмельницькому, який раптом оживає. Між ними зав’язується діалог, до якого невдовзі приєднується Тарас Шевченко. Усі разом вони дивляться, до чого доведена Україна. Думаю, гетьман вибачив  Тарасу  Григоровичу “Розриту могилу”,написану в 1843 році, де  йшлося: 

“Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі. 

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває…” 

Бо не гетьман у тому винен, що ці слова ніби сьогодні написані. Та й Борис Олійник знав, зводячи їх, що документу з Переяславської ради ніхто не бачив і йшлося там лише про те, що хотіли з нами зробити у 1654 імператори, не питаючи згоди. А поки що вони   споглядають Україну кінця 20 століття. Ви ж розумієте, що вони бачать? Наше з вами сьогоднішнє  життя. Без прикрас, найчорніше. Ми могли б сприймати це , як гротеск, перебільшення. Але реалії зашкалюють. А монолог Богдана Хмельницького з висоти нинішніх літ  виявився просто-таки пророчим: “Страшніше смерті – воля на приколі”. На приколі подвійних стандартів, подвійних правд, подвійних тарифів, тих криків:”лови злодія” чи “борись із корупцією” і т. п. Гідність народу втоптано у багно непомірними цінами і мізерними доходами, накинулося засилля  провінційних базарчиків, а отже, поступово все перетворюється на Крам… 

{youtube width=”100%” height=”420″}-yWaZTDIFw8{/youtube}

Заключна мелодія моновистави – “Меч Арея”, яку актор, режисер і музичний оформлювач Микола Булат поставив , як прощальний акорд. Той меч тримав київський князь Богдан Гатило( герой забороненого в 1972 році історичного роману Івана Білика), “тримали витязі-князі, тримали лицарі-гетьмани, а зараз він в твоїй руці”, – співається воднойменній  пісні. Та не кожному той меч підняти, повідає легенда козацьких характерників. Потрібен надкозак, ім’я якому – єдність. Коли у боротьбі з’єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! Поки що нашим духовним мечем є слово. 

Моновистава присвячена  всім, хто загинув за незалежність України. Особливою раною в серці стала війна на сході, де гине цвіт української нації. Микола Булат займається волонтерською діяльністю. На прем’єрі був його побратим Сергій Сарабун, з яким вони тісно співпрацювали, доставляючи вантажі для земляків на передову. Гроші від моновистави  стануть внеском у загальну справу боротьби за мир в Україні. Актор планує тур Україною. Наступна вистава в Києві з участю автора Лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка  Бориса Олійника. 

Я чомусь знову крамольно подумала, розуміючи, що це риторичне питання: а чи можна уявити поетичний вечір  у палаці “Україна” чи на Олімпійському стадіоні? Уявити можна.

Людмила Островська, заслужений журналіст України. 

 

 

 

 

Календар
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Недавні записи
Мета