28 вересня 2021 року
09:58:45

Культура

У Тернополі шукали відповіді на питання ще часів Адама та Єви

01.03.2016 09:02

01.03.2016

У Тернопільському  академічному  драматичному театрі  ім. Т.Шевченка  відбулася прем’єра трагікомедії “Дитина в дарунок”.

 

Поставив цей твір на основі сценарію оповідок  драматурга Мирона Лисака  відомий в Україні режисер Сергій Кузик.

Вистава багатопланова, динамічна. Дія відбувається в наш час у маленькому провінційному містечку. Аналізую ключові слова, об”днаних сюжетом чотирьох оповідок автора.

“Не проміняю Україну на Китай!”– переконує найстарший герой твору дід Іван (актори Микола Петрушенко і Василь Гураль). Велосипед “Україна”, якому звірено за життя скільки таємниць, на якому живого не ремонтованого місця немає, так і залишається з глибокодуховним чоловіком, який безмежно любить свою донечку і внучку,ніколи не зрадив пам’яті своєї дружини, яка пішла у засвіти 30 років тому. Натхненна, зворушлива гра актора Миколи Петрушенка (перший склад), вражає  внутрішньою безмежністю. Навіть, коли йдеться про оранку земельки, щоб засіяти її зерном  для урожаю, а мається на увазі   внуччина  вагітність, актор випромінює сяйво, в якому виблискує все життя простої трудової людини. Він хоче вареників, а не мівіни. Він не хоче червоного борщу з напівфабрикатів за 10 хвилин. Він хоче, щоб з ним розмовляли, а не були всі зайняті собою. Він хоче більшої пенсії, бо за таку, до якої доробився, соромно, і він віддає її відразу внучці. Він навіть не нарікає, кажучи, що з нинішнім керівництвом взагалі пенсії не заробити, бо немає робочих місць. А ще цей неординарний чоловік читає російські газети, які провідниця привозить із Москви. Не хоче він дивитися їх з “тарілки” по “ящику”.

“Ворога треба знати зі середини, щоб його перемогти, – каже мудрий дід, –  І коли вже москалі нас зовсім задурманять, я буду готовий протистояти, а не лохом  якимось почуватиму себе.”

Та не тільки московські пропагандисти опрацьовують українське населення, як читає дід в заголовку газети: “Кожен українець в Росії почуває себе, як вдома”, не лише гнітить інформаційна війна. Москальські  чоботи  вже другий рік топчуться по нашій землі. Герой гібридної війни Богдан (актори Володимир Процюк і Дмитро Чоповський) зі сльозами на очах розповідає своїй майбутній дружині про солдатські  будні, про те, як дурили його брата, як втрачав друзів і що керівники армії пильнують найбільше свої пагони, а  генерали бачать тільки із штабу та телевізора війну, яка має чудернацьку назву.Добрий життєвий урок одержав  герой вистави, тому  високо цінує людські чесноти. Володимир Процюк (перший склад) ніби створений для цієї ролі.Стрункий,високий, підтягнутий, переконливий у своїй любові і чесності, дитинно чистий.

Багато ключових фраз і в ролі політика Гриця (заслужений артист України Сергій Андрушко і Віталій Луговий). Хоч би про те, що його місце не в сім’ї та городі, а в президії. Він-бо політик районного розливу, з тих, у кого має бути все найкраще. Нічні засідання і конференції ні до чого доброго не привели. Автор у цій ролі висвітлив підкаблучника, який рветься на волю, по руках і ногах пов”язаний умовностями побуту. Вирватися здому, показати зверхність  і байдужість, яка не приховується за підкресленою натягнутою ввічливістю .Але таку інституцію, як сім”я, він перекреслити не зміг.У завершальних сценах вистави  у Гриця вже можна було  закохатися. Яке щастя випромінювали  його очі, коли він,  зійшовши  з манівців, бере в руки свою маленьку дитинку, після того, як дружина відкрила  кульмінацію їхніх стосунків. Гра актора Сергія Андрушка  наскільки переконлива у своїх батьківських почуттях, що за нього просто тішишся.

“Чоловікові після сорока  необхідне свіже повітря, нове  дихання,” – каже герой вистави політик Гриць, маючи на увазі амурні походеньки. А в розвитку дійства з’ясовується, несподівано і для самого  героя, що це свіже повітря дає дихання синочка . Пан Сергій сам батько двох чудових діток. Мені здається, що в тому сповиточку  з Іванком на сцені, актор бачив свою дев’ятимісячну Яринку. Іванко ж за сценарієм і був  тією  дитиною  в дарунок, якій відведена  заголовна роль. Божий дарунок тим, хто дуже хотів цього малесенького неспокою і щастячка в конвертику. А за нього молилися Провидиця (актриси Світлана Обуховська та Ірина Складан), Одарка (актриси Оксана Малінович, Оксана Сачко), Оксана, дочка Одарки і Гриця, внучка діда Івана – Оксана (актриси Алла Кулішевська і Юлія Хміль).

Жертовна, страдницька і щаслива  роль Одарки. Соковита красуня, розумничка, глибоковіруюча сім’янинка, здатна на все заради збереження своєї сім”ї, щастя своєї доньки. Зрештою, прагнення щастя доньці, зробило щасливою і її сімйю, хоча перепитії сцен карколомні. Це треба бачити. Оксана Малінович в цій ролі гармонійна,  послідовна , терпляча.Терпляча наскільки, що в мене першої зволожувалися очі, бо спокійно цю сучасну  трагікомедію дивитися не можна.Як на мене, актриса прочитала сценічний образ і  між рядками, показуючи, що жертовна любов не здатна зробити її  єдиною жінкою в  житті такого типу чоловіка, як Гриць.  Її героїня , боячись самотності і наплющивщи очі та стуливши вуста, щоб тільки не втратити чоловіка,зрозуміла, що жертовність не годиться разом із   всепрощенням,  аби об’єкт любові не втік і не розлюбив. Вона переконала, що в  будь-яких відносинах важливо отримувати і віддавати. Відчувши  розчинення у собі жіночого ества, “добувач” іде  на пошуки тієї, яка буде повною протилежністю дружині, яка змушує чоловіка,у виставі лише телефонними домаганнями , завойовувати свою увагу,  одночасно кокетувати і вередувати . Одарка відчуваючи  ознаки зради ,  не влаштовує  сцен ревнощів і не нарікає на те, що пожертвувала йому молодість. Вона змінює зовнішність, як чоловікові здається, дієтою, заінтриговуючи його, привертаючи  увагу до себе.А коли  він побачив, що вона годує дитину материнським молоком, і відкрив таємницю за сімома замками, зрозумів, що хоч вона і “колишня “, та бажана і рідна.Це все писано з життя. Оповідки, то такий жанр, в якому обов”язково є частка  впізнаваної правди.

Здатна на будь-які випробування  ,ніби-то легковажна, але цілеспрямована спортсменка Оксана. Юлія Хміль – іскрометна, кокетлива, смілива і завзята.Сценічний бій за постановкою Олександра Алексєєва сприймається  правдиво в розрізі рингових шоу.Чемпіон  Тернополя з  фрі-файту, що прославився в гурті “Тріода” і здобув звання “соловейка”  з уже легендарною командою КВК “VIP Тернопіль” , успішно спробував себе  в постановці прийомів  Оксаниного айкідо. Загартована боями і змаганнями спортсменка не витримала  головне випробування на чесність перед чоловіком. Довелося сказати правду про дитину і віддати матері той дарунок долі. А  буськи, що загніздилися  у  дворі, подарували Оксані свою дитинку.

Завершальна  сцена зібрала всіх щасливих під лелечим  гніздом ,звитим  на обвішаному плодами  дереві, яке, за задумкою сценографа Григорія Лоїка неприкаяно стояло  на сцені, чекаючи свого часу. А  те, що  зміст життя в дітях, у бажанні їх виростити гарними людьми, підтвердили десяток дівчаток і хлопчиків – дітей акторів театру, які вибігши на сцену створили сімейну ідилію, а робігшись  глядацькою залою – розділяли між нами просту життєву радість, даруючи смачні рум’янобокі яблука. Теплий і зворушливий режисерський хід.

Бурхливими  оплесками, оваціями зустріли на сцені режисера Сергія Кузика, який дуже задоволений роботою акторів. Приємно був вражений і драматург Мирон Лисак . Публіка вітала оплесками чи не кожну фразу, зал сміявся і журився разом з героями оповідки.Пан Мирон перепитував чи так буває лише на прем’єрних показах. Я завірила, що у нас найвдячніший, найвихованіший і найкращий глядач, який з півслова розуміє і проблеми, і приколи,і лірику, і фізику. Це перша робота у нашому театрі, як автора, так і режисера. Перший млинець не глевкий.  Виставу треба подивитися  і пережити. Кажуть, що сучасність, має відстоятися, щоб про неї писати і виносити на всезагал. Я не дуже з цим погоджуюся, бо це частина нашого сьогоднішнього буття. Може, не найкращого, з грішними думками, але тільки нашого.Що було- пережили, що буде, дасть Бог, дочекаємося. А на сцені  ми побачили картинку сьогодення , пізнали трішки кожен себе і одержали поживу для роздумів у стосунках між чоловіком та жінкою, між представниками поколінь, батьками-дітьми ,вкотре одержали запитання, на які відповіді-істини не знає ніхто з часів Адама і Єви. А ще вистава дала поштовх  для того, щоб стати кращими, чеснішими перед собою,не знаю чи жертовнішими, бо в любові того забагато не треба, але  точно – позитивнішими.

Прем’єрні покази відбудуться 2,3.6.12 березня.

Людмила Островська, заслужений журналіст України.

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930