21 червня 2021 року
15:43:55

Цікавинки

“Не знаю, що й думати: моїй Галині запропонували народити дитину за гроші!”

02.04.2016 17:54

«Не знаю, Лесю, що й думати: моїй Галині запропонували …народити дитину за гроші! ─ скаржилася кумі Дарина. — А воно, дурне й зелене, погодилося. На сьомому місяці вже.

Мовчало, нічого мені не казало, щоб не приїхала й не забрала з того Києва додому. А то вчора дзвонить, плаче в слухавку й питає: «Мамочко, що робити, я його так люблю, що не зможу нікому віддати…» Тепер «мамочко», «що робити»… А коли погоджувалася, маму не питала? Але то її вини, Лесуню, — мізинець. Вона б своїм розумом до таких заробітків не додумалася. Влад, певне, підказав… А може, й змусив? Ех, знала, що ще натерпимося від нього, чула серцем… Просила-молила доньку не виходити за нього, ночі не спала, змарніла, зчорніла… Та воно, молоде, хіба послухає? Вісімнадцять стукнуло — дівуй, насолоджуйся молодістю, вчися… А вона — світ собі зав’язала».

У селі Влад жити не захотів. «Нема перспективи», ─ казав. Галина за ним подалася до Києва. Вирішив, що вчитися їй не треба, бо «он скільки «вчених» з дипломами на базарі торгують». Спочатку била байдики вдома, коли ж за квартиру не було чим заплатити — влаштував її Владик на роботу. Торгувала в його приятеля різним крамом. Заробляла мізер. А якось власник виявив значну нестачу. Наказав платити, і колєгування забулося. Плакала, що не має. Поставив, як кажуть, «на лічильник». Замість того, щоб мамі зателефонувати, Галина мовчала й плакала. Тільки коли Владику пику набили — зізналася. І що, не мусила Дарина корову й свиню продати, щоб той борг сплатити… Просила: дитино, повертайся додому… Як горохом об стіну. «Люблю його, — каже, — жити не можу». Ну, ніби поробив хто дівчині…

Більше року минуло після тої пригоди. Думала Дарина, все вже втихомирилося. Галина більше не жалілася, грошей не просила, щебетала, що Владик заробляє. Все у них, хвалилася, як у людей. Ага… Боже, і що ж таке трапилося?

***

Галина поклала слухавку, глибоко вдихнула й тихо промовила, погладжуючи живіт: «Мама приїде, і все у нас, синочку, буде добре, все буде добре…»  Вона дуже хотіла вірити в це, бо, крім мами, надіятись їй нема на кого. Хіба — на Бога. «Господи, Ісусе, помилуй мене грішну», — прошепотіла… – Як могла так помилитися? Як у тому, кого кохала понад життя, не побачила жадібну, дрібну, підлу душу?”

А якими сонячними були їхні побачення, яким палким кохання… Задля Влада Галина ладна була йти на край світу, недоїдати, недосипати, лиш би знати, що кохає її. Як просив, переїхала до Києва. Спочатку не працювала, а потім пішла торгувати. Одного вечора Влад повернувся додому білий, мов стіна. Сказав, що мрець. Зізнався, що заборгував дуже поважним людям значну суму. Так вийшло. Почав вмовляти зателефонувати мамі. «Недостача в магазині, скажи, треба повернути», — навчав. Галина послухала. Дарина спродала, що могла. Влада було врятовано. Обіцяв, клявся, що тепер їхнє життя буде раєм… Вкотре збрехав.

Галина поверталася з роботи, коли її перестріли двоє здорованів. Ножем пригрозили: якщо не віддасть грошей — пошкодує, що на світ народилася. Клялася, що не розуміє, про що йдеться, що в нікого нічого не брала. «Ти не брала, а твій чоловік брав», — ніби цебро холодної води вилили їй на голову. Заніміла. «Тиждень маєш, щоб зібрати потрібну суму», — привели до тями.

Не пам’ятає, як дісталася додому, як тремтячими руками змогла відчинити двері. Все це видавалося поганим сном. Вірила, що Влад повернеться з роботи й все пояснить. До ранку прочекала коханого. Дарма. Телефон не відповідав. Уранці подалася до нього на роботу і вдруге ледь не збожеволіла. З’ясувалося, що вже кілька місяців, як він звільнився. Не чуючи під ногами землі, попрямувала додому. Дорогою світ закрутився. Щоб не впасти, присіла під будинком на лавочці. «Що з тобою, Галюсю? — стривожилася, вздрівши її, сусідка баба Глаша. — Йой, та на тобі, дитинко, лиця нема. Ану ходімо до мене». Старенька допомогла Галині підвестися, довела до квартири, а потім заварила м’яти, влила в чашку, почала бесіду про те й се… Врапт Галина розплакалася. Трохи заспокоївшись, розповіла про Влада, гроші, тиждень… «Як він міг? Як? ─ питала чи то в старенької, чи в самої себе. — Я ж так кохала його». «Не про те думаєш, дитинко, — хитнула головою господиня. — Треба метикувати, де грошиська оті взяти. Де?»

***

«Але Мільчина Світлана бідна-бідна, — зойкала Орися Петрівна, давня приятелька баби Глаші. — Всьо з Льонею мають, а дітей Бог не дав. Уже до яких дохторів бідака не їздила, до скількох знахарок не зверталася — дарма. А вік підтискає. Сороківка на носі. Ех, певно, поробив хто, бо ж люди, коли бачать, що чоловік не п’є, не б’є і гроші в хаті є, по-чорному заздрять…» «То та Світлана, що недавно з Америки повернулася?» — уточнила баба Глаша. «Ага, та. Ой, недавно з Мілею балакала. Плакала сердешна, жалілася, що Світлана собі місця не знаходить. Знаєш, що придумала? Знайти жінку, яка б за гроші народила їм з Льонею здорову дитину. Видиш, що телевізор з людьми робить. Надивляться отих серіалів, а потім і собі глузд втрачають…»

Колєжанка пішла, а бабі Глаші все не йшла з голови Світлана. З думкою про неї подалася старенька до Галини. «Що, Влада так і не було?» — спитала з порога. Зчорніла й заплакана жінка тільки кивнула головою. «А грошей так і не знайшла?» Галина мовчки попрямувала до кімнати, залишивши двері відчиненими. «Напевне, я бабцю, скоро звідси піду… назавжди», — прошепотіла приречено. «Я тобі зараз як піду мокрою лахою по плечах, — пригрозила. — Витирай сльози. Я знаю, що робити…»

***

Світлана з Леонідом заплатили Галині наперед. Усю суму. Більшу частину жінка віддала Владовим кредиторам. Здавалося б, їй більше нема про що хвилюватися. Найкраща клініка, найдорожчі лікарі, увага й турбота з боку подружжя-замовника. Однак… Якщо спочатку народження дитини вона вважала просто роботою, за яку добре платять, то з часом зрозуміла: це маля — частинка її. З кожним днем вона все більше любила його і боялася дня, коли доведеться розлучатися… Як до родів залишилося кілька тижнів, у розпачі зателефонувала мамі. Вона була її останньою надією. «От побачиш, синочку, бабуся щось придумає», — заспокоювала первістка.

***

Дарина не могла повірити в те, що розповіла Галина. «Це ж гріх який, віддати своє дитя. Як ти могла? Чим ти думала?» — допитувалася. «А ти, як би ти вчинила, коли б до горла приставили ножа?» — випалила у сльозах Галина. Дарина не знайшла, що відповісти. Знесилено присіла на кінчик ліжка. «Скільки вони заплатили?» ─ спитала, опанувавши себе. Почувши цифру, затамувала подих. «Доведеться продавати хату, — протягнула задумано, — а ще ж витрати на адвоката… Кажи адресу тієї Світлани».

Розмова у них не клеїлася. Світлана плакала, погрожувала судом… «Розумієте, вона тоді не серцем думала, вона боялася померти», — пояснювала Дарина. Крапку поставив Леонід. «Силоміць розлучати матір з дитиною — гріх. На чужій біді й сльозах свого щастя не збудуєш. Повернете гроші, що отримали від нас, і Бог вам суддя», — кинув сухо. Дарина видихнула з полегшенням.

***

З пологового будинку Галину з малесеньким Юрчиком забрала мама й баба Глаша. Оскільки хату свою Дарина продала, то старенька запропонувала пожити їй та новоспеченій матусі в неї. Веселішою, мовляв, старість буде. Спливло з того часу майже шість років. Влад Галинине життя більше не каламутив. Щоправда, інколи снився їй. Просив допомогти, погрожував, казав, що любить. Не вірила. Кохання таким не буває.

«Уявляєш, Лесю, Галя заміж зібралася, — ошелешила ще через рік куму Дарина телефоном. — За кого? За баби Глаші двоюрідного внука, ага. Хлопець від порядний, добрий. Юрчика нашого любить, як свого. Працює десь у Німеччині. Забирає її із собою. Божечку, дай їм щастя. Лесю, ти піди до нашої церквиці, постав свічечку за них, помолися, аби все добре було, чуєш…»

Наталя Чорна. 

 

 

 

 

 

 

 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua