26 листопада 2020 року
03:27:58

Світ

27.06.2016 07:37

Під час час свята Української національної пам`яті, що відбулось 26 червня на південному сході Польщі біля Перемишля, невідомі польські молодики напали на представників української делегації. Вони перегородили шлях процесії, скандували образливі гасла та навіть застосували силу.

 

У другу неділю після Трійці делегації з Тернопільщини, Львівщини, Івано-Франківщини, спілчани товариств українців Польщі, представники Посольства України у Варшаві, Генерального Консульства України у Любліні та місцевої польської влади традиційно зібрались у Пикуличах, що біля Перемишля.

Пам’ять понад двох тисяч  інтернованих українців, вояків і старшин Армії УНР та полонених вояків УГА, які в результаті жахливих умов утримання та епідемії тифу у 1918–1919 роках померли в таборі біля села Пикуличі, де й поховані на Українському військовому цвинтарі, вшанував і заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра.

Урочистості традиційно розпочались зі Святої літургії у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя, що в Перемишлі. Відтак майже півтисячі українців, представники польської влади в супроводі військового оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного рушили урочистою ходою до Українського військового цвинтаря, що в  селі Пикуличі. На вулиці Честнат дорогу процесії перегородили кілька десятків молодиків.

Серед нападників були особи у футболках Всепольської молоді. У руках вони тримали транспаранти з написами «Бандерівці та їхні прихильники – геть з Польщі» і такими, що стосувалися Волинської трагедії, а також скандували «Перемишль завжди польський», «Польща антибандерівська».

Молодиків роздратували українські національні прапори та вишиванки. Розпочалась шарпанина, під час якої 60-літньому учаснику ходи розірвали сорочку. Навкулачки з хуліганами заледве не пішов сивочолий голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння», професор, один із ініціаторів ходи ще в 1990-му  Володимир Середа.

Поліція відгородила  учасників процесії від нападників. «Мотиви їхньої діяльності встановлюються і якщо виявиться, що відбулося порушення закону, винуватцям буде пред’явлено звинувачення», – заявила згодом  речниця поліції, підкомісар Боґуслава Себастіанка.


«Урочисті заходи, приурочені нашим героям, Січовим стрільцям, сягають 20-тих років минулого століття, з перервою в період Польської Народної Республіки. Ніколи, однак, вони не викликали контроверсій. Лише тепер деякі середовища, цинічно використовуючи факт, що на цьому цвинтарі є могили членів УПА, намагаються спровокувати  польсько-український конфлікт», – відзначає голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима.

Конфлікт, котрий на руку спільному ворогу – Москві. Путіну зараз дуже важливо, зігравши на болючих історичних моментах, зіштовхнути лобами поляків та українців.  У травні вже була спроба. Тоді невідомі вчинили акт вандалізму на Пикуличанському Українському військовому кладовищі. Однак провокація не принесла потрібного ефекту. 

«Ще у 20-х роках маршал Пілсудський вважав самостійну Україну ґарантією незалежності Польщі, – зазначає Леонід Бицюра й  цитує польського маршала: «Без огляду на те, яким буде її уряд, Росія є вперто імперіалістичною. Це навіть є головною рисою її політичного характеру. Атака на Польщу залежить передусім від українського питання. Якщо українська справа буде вирішена на їхню користь, тоді вона піде на Польщу».

Так, у польсько-українських відносинах було багато всього. У 1920-му, до прикладу, Пілсудський підтримав Петлюру в боротьбі проти радянської Росії, підписав навіть з ним Варшавський договір. Однак вже у 1921-му  уклав Ризький мирний договір. Згодом маршал вибачився перед солдатами Армії УНР за те, що польські політики зрадили їх. Ця сторінка, так само як і багато інших, також може стати  приводом для конфліктів.

«Історія українсько-польських стосунків має чимало гострих кутів та є доволі болючою, проте це – історія, котру мають досліджувати історики, а не по-своєму трактувати політики, – зауважує Леонід Бицюра.Метою нинішньої провокації було розсварити українців та поляків. Думаю вона готувалась тривалий час і покликана була спровокувати згодом щось подібне на Західній Україні. Привід –  вихід через два місяці на екрани фільму «Волинь». Не врахували організатори й ініціатори тільки одного:  наші народи давно перестали бути заручниками  історії, вони давно пробачили одне одному та, подавши руки, стали її творцями. Доказом цього є той факт, що нині під час процесії пліч-о-пліч з українцями стояли поляки».

Попри сутичку урочиста хода таки дісталась Українського військового цвинтаря.  Щоправда, молодики  з транспарантами плентались позаду.  Збільшилась і кількість правоохоронців.

До підніжжя Меморіалу українським воїнам лягли квіти, у небесну вись злинула молитва за душі Героїв та невинно убієнних. Попри те, що недоброзичливці пошкодили електричний провід, над могилами все ж задзвеніло гучне «Ще не вмерла Україна».  

Свято Української національної пам`яті завершилось, проте ситуацію, що склалась, обговорюватимуть дипломати, з метою вжити всіх необхідних заходів, аби більше таке не повторилось.  

До речі, Український військовий цвинтар у Пикуличах під Перемишлем, на якому поховано майже дві тисячі воїнів Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки є однією із найбільших некрополів  з періоду Українських Визвольних Змагань 1917-1921 рр. (як у Польщі так і в Україні). 

Спочивають там учасники польсько-української війни у Галичині 1918-1919 рр., військового польсько-українського протистояння 1919 р. на Волині, а також воїни Армії УНР, які у 1920 році, вже як союзники Польщі брали участь у війні з «червонною»  Росією (нагадаймо, що серед них були також воїни УГА, які вступили в ряди Армії УНР). Отож, є це свого роду символічне – нагадуюче минулий час збройного протистояння, але і співпраці.

У 1918 році на території колишніх австрійських казарм у селі Пікуличі польська влада влаштувала табір для полонених вояків УГА та інтернованих українців. У кінці 1919 року у таборі перебувало 2978 полонених та інтернованих. У 1920-21 рр. він став місцем інтернування вояків армії УНР, переважно 1-ої Запорізької дивізії. У результаті масових епідемій дизентерії та тифу у 1919-1921 рр. в таборі, який названо «пикулицьким пеклом», померло 2000 українців.

Вшановування пам’яті померлих солдатів почалося у Пикуличах після переведення весною 1921 р. близько 4-х тисяч інтернованих вояків армії УНР до таборів у Вадовицях та Стшалкові. Тоді вперше  було проведено торжества за участю єпископа Йозафата Коциловського. 

У 1924 р. на Пикулицькому цвинтарі перепоховано українців з інших місць та споруджено пам’ятник – високий на 8 метрів металевий хрест на насипному кургані – за проектом української художниці Олени Кульчицької.

Після Другої світової війни та депортації українців територію цвинтаря було перетворено на сміттєзвалище, а у 1960 році знищено металевий хрест-пам’ятник. Після відлиги 1980-тих років вдалося відновити кладовище і ввести до реєстру військовий  некрополь. 

Починаючи із 1990 р. привернено також традиційні святкування пам’яті тих, які пожертвували своїм життям для відродження української держави. 

Назву «Український військовий цвинтар» встановлено 1994 р. У 2000 р. цвинтар збільшено і перепоховано там 47 воїнів УПА, котрі загинули 1946 р. в Бірчі (Бої в Бірчі та околицях) і Лішній. 

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  
Погода
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua