19 жовтня 2021 року
18:41:19

Тернопіль і Тернопільщина

Відомий гуморист з Тернопільщини розповів про шлях до успіху

01.02.2018 07:10

Історія парубка із невеличкого села на Тернопільщині з поетичною назвою Констанція доводить – не так важливо наскільки велика мрія, як те, як сильно людина до неї прагне.

 Про мрії і не тільки народний артист України Григорій Миронович Драпак (сценічне ім’я Гриць Драпак) розповів журналу City Life.

– Григорію Мироновичу, пам’ятаєте себе – починаючого актора? Які амбіції були тоді і які – зараз?

– Артисти – це такі люди, які дуже люблять працювати. Це єдина каста, яка рветься безбожно до роботи. Хочуть сцени, популярності… Звичайно, і я тим в юності грішив. В молодості я був низьким на зріст. Дівчата мною гордували і я казав, що коли виросту і стану артистом, то їм автографа не дам. І так сталося. Після виступу у Львові підходить до мене дівчинка, дарує квіти і передає вітання від мами. Виявляється, це дочка жінки, якій я колись симпатизував, а вона мене відкинула. Я кажу: «А мама де?» «Мама в залі, але вона боїться до вас підійти, бо ви сказали, що їй автограф не дасте». От такі були амбіції: робота, робота, працювати, вчитися…

– Скажіть, дружина молодого успішного артиста не ревнувала?..

– Звичайно, так! Вона й досі ревнує. Тим більше, театр тоді – це гастролі по всьому союзу. Мобільного не було. Ми тоді листи писали, на переговорні пункти ходили. Була велика романтика! Грошей не було, а романтика – була. Ми ще тоді женилися по коханню, не було ніяких розрахунків.

– Хтось із вашої сім’ї мав дар до художньої творчості?

– Ні, в мене нормальна сім’я. Батько, мати мали трудові професії.

– Ви народилися в простій селянській родині, але захотіли бути артистом. Амбіційно.

– В моєму селі Констанції була лише початкова школа – це три класи. Сім років я ходив до школи в сусіднє село. Я курив газету, а все те відкладалося в голову, тому я такий мудрий. Я закінчив режисуру в Теребовлі і коли поступав до Києва на акторський – це було із зони недосяжності. Я – в Київ… З села… Без плечей… І я знав, що не поступлю, тому йшов розкований, а їм якраз це і потрібно було. Мене запитали: «А ви вмієте танцювати?» Я відповів: «А в нас в селі всі танцюють». Вони почали сміятися. Так у відпустці з армії я поступив.

– Скажіть, український гумор сьогодні – який він?

– Справжнього українського традиційного гумору, як правило, дуже мало. Зараз пішов шоу-бізнес – гумор ні про що, хохма ради хохми. Просто поржати, а над чим ми сміємося?.. Мало хто задумується, чи є в тому якась мораль? Дуже багато вульгарщини. Я дуже не люблю жовчного гумору. Гумор повинен бути добрим. Навіть якщо людина себе впізнала, їй має бути з цього смішно, а не злісно.

– Сюжети ваших гуморесок, звідки вони?

– Все з життя. Це є опрацьовані, прикрашені, обмальовані історії. – Чи завжди творчий процес проходив гладко? – Він легко ніколи не проходив. Він вимагає постійного навчання. Все життя, поки працюєш, набиваєш гулі, просто зараз вже є певний досвід, практика, напрацювання, тому легше.

– Коли вам пишеться найкраще?

– Я працюю вночі. Для мене 10-11 година вечора – це глибокий досвіток. А буває в 4 – бах! Проснувся і давай писати.

– Які цілі ставите перед собою сьогодні?

– Ще трохи попрацювати. В мене в селі є фазенда (я так це називаю). Доробити її. В мене там сад, виноград, кавуни ростуть. Хочу облаштувати такий-собі райський куточок. Поставив апаратуру. Будемо з друзями давати сусідам концерти і відпочивати.

Спілкувалася Юлія Хім’як,  City Life.

Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031