Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Як тернополянка у "ненашинській" Ялті щастя шукала

on .

Про те, що Ялта є містом щастя, я ніколи б не здогадалася, якби про це не гласив величезний панорамний біл-борд  біля автовокзалу. 

 Оскільки знаю, що за версією ООН Україна, як і Росія, за відчуттям щастя  завершують першу сотню країн, які індексують  цей стан благополуччя. Експерти при складанні рейтингу враховують рівень реального ВВП на душу населення, тривалість здорового життя, можливість покластися на будь-кого у найближчому оточенні, ступінь свободи в прийнятті рішень, захищеність від корупції. Але вчені ще стверджують, що почуттям щастя можна управляти. Це, видно, на кшталт розмов про халву, від яких у роті стає солодко. Але не будемо циніками. Глянемо на все з позитивом. Мені, невичерпній оптимістці, здається, що навіть від пори року залежить рівень  задоволення життям, а ще й, хочеться вірити, бувають винятки в окремо взятих містах.

Маленька  Тайська Патая

Весною Ялта дійсно чудова. Пальмова алея мене переносить, як мінімум, на Фінікудес  Кіпрської Ларнаки, а як максимум -  ближче екватора, де  величезні, лапаті  пальми  швидко розростаються в діжках  і роз`їжджаються білим світом, щоб милувати око. 

Отож, Ялта для мене – як маленька  Тайська Патая чи Іспанське містечко  Лорет де Мар, що на Коста Браво… Такий собі зворушливий  натяк на Лазурне узбережжя… Так мрійливо я йшла залитою сонцем  весняною  перлиною Кримського півострова. Цвіла сакура,  даруючи перехожим трояндові суцвіття.

Якось читала,  як наша народна артистка Софія Ротару, яка має віллу в Ялті, бідкалася, що тяжко їй з податками на  нерухомість. Гадаю, що тепер цього клопоту улюблениця України і Росії не має. Вілла "Софія" доглянута, виметене торішнє листя. Цвіте  розкішна фіолетово-рожева магнолія, яку не зазнимкувати просто не можна. Поважний пан шліфував  огорожу, аж молодий сварився, мовляв, він  все почистив, досить,  бо ворони  вкрадуть. Тож, мабуть, тут усе гаразд  і з податками, і із зарплатою обслуговуючому персоналу. Я потішилася за пані Софію. 

Не могла обминути і Антона Павловича з дамою із собачкою. Пам`ятаю як урочисто і помпезно відкривали це диво  навпроти концертного залу "Ювілейний", де відбуваються Ялтинські  кіно- теле- радіофестивалі.

Пам`ятник ставили з нагоди сторіччя  від дня смерті  великого  українського класика.  Коли Тернопільський  театр ставив  Чехівські "Три сестри", де кожна з них рвалася в Москву, бо тільки там воля, згадувала цю композицію. Так на волю вирвалися і учасники кримського референдуму.

Дворіччя "воссоєдіненія Крима с Россієй" та питання мови

Мені довелося бути на тимчасово окупованій території тоді, коли відзначали дворіччя "воссоєдіненія Крима с Россієй".То скептично налаштовані кримчаки, казали, що в них таке враження, ніби Росію до Криму приєднали і це дало неабиякі перспективи сусідній державі. Найголовніше,  з чого тішилися  "говорящіє голови" можновладців на місцевих телеканалах, то це з того, що ми проморгали в Конституції України їм дозвіл на референдум. З усього уроки беруть. Ану б дозволив хтось  японцям провести референдум  на Курилах і Сахаліні або фінам у Карелії чи німцям у Калінінграді про бажання жити і вмерти в Росії? Хто зна чи "зелені чоловічки" і "вєжлівиє люді" утримали б  навалу бажаючих приєднатися до найближчих регіонів. Ми знаємо, як добре вони попогріли чуби  біля урн і місць голосування на півострові. У блозі кримчанки прочитала:"Тихенько слухаю гімн України і плачу". Керівництву не до шмиги такі настрої, тому йшлося лишень про перемоги.  Панувала  радісна фішка і про  те, що припинилося гноблення "вєлікаго і могущего". Тепер російська мова процвітає в багатонаціональному  дружньому колі кримських народів. Я щось не пам`ятаю, щоб за моєї , більш як сорокарічної , пам`яті  на півострові звучала якась інша, хоча діловодство велося таки українською, державною. "Тепер у нас три офіційні мови: татарська, російська і українська",  – з гордістю кажуть в Ялтинській міській раді. Питаюся, якою ж  послуговуються для документування. "Канєшно, русской", - одказують. 

Про що йшлося і в Україні. Державна мова  - мова держави, єдина, як прапор. Та що вже про це говорити? Повернемося до персонажів Антона Павловича.  Дмітрій Дмітрієвіч Гуров і Анна Сергєєвна  зустрілися саме тут, в центрі  курортної  Ялти. Тепер на цьому  місці стоїть  задуманий письменник. Неподалік – дама з собачкою. Щоб підбадьорити земляка, я стала поруч. Сум  розділений  на чотирьох  - лише четвертина тяжких роздумів про ефемерне життя  за законами чужої далекої держави, де так успішно писалося про мешканців палати  номер шість, ідея якої актуальна і сьогодні. Чи  про долю суспільства того грізного часу задумався  українець біля своєї героїні чи нинішнім станом  півострова переймається?  

Зовсім не "визволительські" ціни

Індексу щастя я біля пам`ятника  не підвищила. А от "пам`ятник" ще одному великому  українцю дуже навіть підвищує настрій. Заходиш у ресторацію "Солоха" з пізнавальною метою, можеш поїсти українського борщу за 85 рублів, 100 грамів  жаркого по-селянськи за 115,і ,скажімо, таку ж кількість грецького салату за 95 рублів, а виходиш –з почуттям гордості за Миколу Гоголя і почуваєш себе іскрометною  героїнею  "Вечорів  на хуторі  біля Диканьки". 

І в магазинах, як кажуть в Одесі,  таки-да, настрій поліпшується, дістає забарвлення,  веселкується.  Не буду вам аналізувати ціни на м'ясо чи ковбаси, бо ті 800-700 рублів за кілограм вам нічого не скажуть. У супермаркетах є  все. І , маючи зарплату 60 чи 120 тисяч, можна безбідно жити. Про смаки не казатиму, бо місцеві гурмани нарікали, що сметану не годен їсти, і що смаку ковбас не відчувають, і дуже банує їм українських харчів, бо смачніших  у своєму  житті не їли. Я ж дивлячись на  ціни, гублюся на скільки ділити рублі, щоб у гривнях було зрозуміло. Якщо в євро, то так ніби я гуляю  в Парижі на Монмартрі.  Доступніше  про морозиво. Я знайшла тут своє улюблене -"Малюк-ам". Ні в якому разі не рекламую, бо воно не потребує реклами. Тут воно коштує 50 рублів, у нас його ціна складає від 7 до 10 гривень. Побачивши його яскраву обгортку, я  була безтямно здивована, бо коли перепитувала про продукцію "Ласунки" в магазинах великої Ялти, продавчині розводили руками і казали, що ці фірмові ласощі  розбирають на "ура". Не знаю чи свого виробника підтримала,як не знаю, звідки воно взялося тут, а м`о "до блокадне", але на душі посолодшало.  Та й вчені  стверджують,  що  у морозиві є особливий інгредієнт  щастя, як і в бананах. Ну за  банановими плодами дешевше з`їздити на їх батьківщину.  До речі,тут якісь неадекватні ціни - яблука "Гольден" в одну ціну з бананами (непрезентабельними) – 110 рублів, а так заморський плід ціниться понад 200. А найдешевші бахчисарайські "Семеренки" , які продавали по 65 рублів, дешевші від мандаринів, які там же я купила по 60 за кілограм. Чого не зробиш, шукаючи щастя. 

Чужі жалі, вартість проїзду та споживчий кошик 

Єдине, що вас прошу, щоб не зіпсувати відчуття задоволення життям в окремо взятому місті, – не сідайте в громадський транспорт. Тут якась невизначеність з перевезенням пенсіонерів. Всі вони хочуть їхати безплатно, а діти і жінки водіїв маршруток не хочуть їсти  їхні посвідчення. А оскільки водій не може сумістити свою посаду з функціями вишибали, а графік не жде, то маршрутка перетворюється на мультиварку.  У процесі беруть участь усі. Мовчала лишень я. Половина салону нарікає на пенсії  і на ціни, чомусь йдеться навіть про ЖКХ і про відібрані тролейбуси, хоча водій клянеться, що він тролейбусів не чіпав, а інша половина соромить перших, бо невідомо на кого і де  вони працювали і чи вони , взагалі,корінні мешканці півострова,  і переконують (а звідки знають, може, то родина водія  їздить для захисту?), що у водія менша зарплата, як у них  пенсія. А коли безплатно їхав військовий пенсіонер, то я знала не тільки, де він  стояв на рубежах великої родіни, а й про недосконалу освіту водія, якого, мабуть, не мати родила. Тоді з того боку я дізнавалася про три покоління  законослухняних громадян і про кілька вищих освіт водія.  

Я мовчала, але постійно потерпала, щоб хтось не угомонив водія електрошоком чи, щоб він не вкоротив усім нам віку перед гальмами колеги. Не могла  серед щастя зрозуміти цього нещастя. У "Кримській правді" знайшла відповідь. Середній споживчий кошик тут складає 9 тисяч чотириста п`ятдесят  рублів і не дотягує до мінімальної зарплати, яка складає шість тисяч двісті чотири. Обіцяють поповнити і підвищити  чи то жалюгідний вміст кошика,чи пенсію, чи ціну в магазинах. Я в пошуках щастя не могла второпати та й стала ходити пішки. 

Там, де щастя "продають"

Скільки там тієї Ялти, а в негативі тільки розхлюпуєш навіяне відчуття щастя. То ефемерна штука, її полохати стресами, страхами, невпевненістю не можна. Ми ж з вами знаємо, що щасливі люди менше хворіють, довше живуть і успіху в житті домагаються частіше. І на залитій сонцем набережній курортної перлини тимчасово окупованої території я зустріла щасливу людину, яка і зі мною поділилася своїм щастям, за гроші.


Я не змогла не зазнимкуватися з цим новітнім Остапом Бендером. Той, що з фільму, знав сто один спосіб заробляти гроші. А Сергій Чуднов  знає набагато більше і цікавіше. Це ж треба було додуматися, зібрати інтернетні єврейські анекдоти, про це дізнаєшся лише з другої сторінки, і за невеликі гроші під авторським брендом продавати таким пошуковцям щастя, як я. А ще там вказаний сайт, за яким я, власниця цього прономерованого видання, можу виграти квартиру (нізащо не здогадаєтеся де) – в Одесі. І то грати можу пожиттєво! Ми з ним посміялися, настрій підняли один одному. Він цікаву ідею підкинув щодо первинності щастя. А може здоров`я і успіх не наслідок щастя, а його причина? Як не є, але небагатолюдна набережна приносить прибуток, а я бачила пана Сергія там чи не щодня і пам`ятаю з минулих років його робоче місце. Пройде сотня людей- костюмчик новий, а там і дванадцятий стілець можна змайструвати і мадам Грицацуєву в ресторан  запросити. Тут і "Апельсин" поруч. Там постійно запалюють російські зірки і наші хочуть  сірники  подавати, коли не б`ють по руках.

Те ж Чорне море, але ...не те

Отака Ялта весняна. Квіти, аромат лавандових "саше", фотограф із шиншилою, бажаючі заробити на приїжджих ряжені вовки, зайці, герцоги та княгині.


Набережна, як набережна. Чорне море байдуже накочує хвилі, як накочувало і тоді, коли тут під пальмою стояв Антон Чехов. Лагідно шепоче воно і біля ніг Остапа Бендера, як, мабуть колись шептало  і біля ніг  цариці Катерини, якій так вдячна російська влада. Слухає шум прибою і великий Ленін, притримуючи однією рукою пальтечко, щоб не здуло мусоном. З надією у хвилі дивляться ловці салаки. Гойдає найсиніше Чорне мору невеликі  яхти, катери, вельботи, човни… Відчайдухи купаються там, де заборонено і де санітарна зона… Все ніби так, як і багато років тому, те ж чудове гірське повітря, та ж вода не першої свіжості,  бо самі знаєте – портове місто… Але кермовий новий. І виїдають очі  біл-борди, яким не ймеш віри: "Крим. Россія.Навсегда",  "Ялта. Россія. Навсегла" і портети Хрущова і Путіна підписані "Здал. Прінял". Їх так багато по дорогах,  що складається враження, що люди на плакатах  не впевнені в собі і в чомусь переконують, навіюють.

А все решта – місто щастя, як і гласить  панно на Ялтинському автовокзалі.

Заслужений журналіст України Людмила Островська

 

 

 

 

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.