Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net
Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Пилип Іллєнко відзначив успішну роботу Тернопільської кінокомісії, яку очолює Леонід Бицюра

on .

Мій сьогоднішній співрозмовник — голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко.

 

Він — син кінорежисера Юрія Іллєнка й актриси Людмили Єфименко. У 1999 році закінчив Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Г. Шевченка і отримав кваліфікацію магістра міжнародного права, перекладача з англійської мови. Професійно багато років займався юриспруденцією. Український актор (знімався у фільмах «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Солом’яні дзвони», «Лебедине озеро. Зона», «Добрий ранок», «Аве Марія», «Молитва за гетьмана Мазепу» та інших), продюсер фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія», «Толока». Громадський діяч. Залюбки приїжджає в Тернопіль, коли трапляється нагода. Нещодавно він побував у нас на допрем’єрному показі фільму «Гірська жінка: на війні». Перед його початком я мала можливість поспілкуватися з очільником Держкіно.

Фільми на всі смаки

— Пане Пилипе, ми на порозі осені, і українців чекає шлейф кінопрем’єр. В одному з видань читала, що їх буде 16, 14 з яких створені за підтримки держави.

— Більше насправді. На другу половину року заплановано 18 прем’єр, та скоріш за все їх буде 19. Одна вже відбулася. Це фільм «Брама» Володимира Тихого. Тепер буде «Гірська жінка: на війні», а потім майже щотижня відбуватиметься українська прем’єра. Загалом з тих 19 фільмів тільки три не мають державної підтримки, принаймні від Держкіно, але в деяких із них з’явився шанс отримати фінансування від Міністерства культури. Тобто левова частка кінострічок усе ж створена за підтримки держави і без неї їх просто не було б.

— А скажіть, серед тих 19 кінопрем’єр, на вашу думку, є такі, які, може, і не дотягнуться до «Кіборгів», та все ж зроблять фурор у суспільстві?

— Думаю, що так. По-перше, є кілька важливих стрічок на історичну тематику. Це, зокрема, фільми, присвячені 100-річчю Української революції, першим визвольним змаганням. Йдеться про «Таємний щоденник Симона Петлюри» Олеся Янчука, уже відомого нашому глядачеві своїми фільмами про видатних постатей української історії; про «Крути. 1918». Це історичні драми. Вийде на екрани і кілька стрічок, що стосуються теми сьогочасної московсько-української війни. Наприклад, «Позивний — «Бандерас». Це новий для нас жанр, можна його назвати військовим детективом чи військовим екшеном, бойовиком з елементами детективу. У центрі стрічки — український кіногерой, крутий, який ловить шпигуна-диверсанта. Буде кілька комедій, котрі так любить український глядач. Одна з них — варіація на тему львівських батярів. Думаю, це буде цікаво галичанам. Хоча, завдяки творчості деяких наших письменників та музикантів, це поняття перестало бути феноменом суто галицьким чи львівським, а стало популярним по всій Україні.

Вийдуть на екрани і фільми, що спонукатимуть до певних роздумів, зокрема з приводу того, що відбувається на Донбасі. Це, передусім, фільм Сергія Лозниці «Донбас» та екранізація роману Сергія Жадана «Ворошиловград». Стрічка матиме назву «Дике поле». Автори вирішили, що назва «Ворошиловград» може бути не на часі…

— …І щоб не спрацювала проти фільму, як це було з назвою «Червоний».

— Саме так. Тому й вибрали «Дике поле» — традиційну назву того степового краю.

Загалом, я думаю, фільми будуть на різні смаки. Ті, хто просто захоче розважитися, отримають український розважальний контент, але важливо, що він буде українським. Хто захоче більш серйозного кіно, отримають і дуже серйозні фільми, які змусять і задуматися, і рефлексувати. Будуть фільми, які поєднуватимуть і те, й інше.

Пристрасті навколо  «Чорного ворона» і «Стуса»

— Нас часто запитують, коли ж нарешті вийде на екрани фільм за романом Василя Шкляра «Чорний ворон». Яка тут ситуація?

— Його виробництво доручено новому режисерові Тарасові Ткаченку, відомому за фільмом «Гніздо горлиці». Процес то йшов, то зупинявся. Тепер у фільму новий режисер, і, очевидно, в нього буде своя художня концепція стрічки. Ми з Тарасом говорили на цю тему. Він збирається активніше залучати до її створення самого пана Василя. Процес йде, проект складний, потребує серйозного підходу. Це не просто роман, це література, щоб перевести її на кіномову, треба серйозно попрацювати. Це складна робота і в плані постановки, реконструкції та історії… У тих місцях все дуже змінилося, і Холодний Яр уже не такий, як сто років тому. Все вже треба заново десь знаходити, будувати. Одне слово, роботи попереду справді багато.

— Учора (10 серпня. — Г. С.) на кількох телеканалах повідомлялося, що з фільму про Василя Стуса вилучили епізоди суду за участю Медведчука, чиє адвокатство на ньому закінчилося засланням поета. Це справді так?

— З’ясовую. Шкода, що це сталося, коли я у відрядженні. Нині вночі перечитав ще раз сценарій фільму. Там є всі ключові сцени з адвокатом Медведчуком… Довідуюся, чи справді їх вилучили, адже фільм ще не знятий до кінця, робота над ним триває. Тобто готового фільму нема, автори працюють.

Однозначно можу сказати, що автори і продюсери не зверталися до нас за погодженням змін у сценарій. Я вважаю, що це ключові зміни. Кіновиробництво — творчий процес, і зміни постійно вносяться в сценарії фільмів. Якісь кадри випадають, якісь об’єднуються… Але така зміна в такому фільмі, на мій погляд, суттєва. А у випадку суттєвих змін художньої концепції, як правило, автори й продюсери звертаються до нас і це знову проходить погодження з експертною комісією при Держкіно.

Загалом ми в принципі не втручаємося в творчий процес. У нас немає ні такої функції, ні можливості. Більше того, це заборонено законом, бо це була б цензура. Наша участь обмежується тим, що є сценарій, який перемагає в конкурсному відборі, і, за рішенням комісії, цей сценарій стає основою для створення фільму.

— Але ж не можна, очевидно, коли затверджено одне, знімати щось протилежне.

— Так. У нас були такі випадки, коли з різних причин суттєво змінювався сценарій, змінювався режисер, який по-новому бачив фільм. Як це було, скажімо, з тим же «Чорним вороном», то продюсер звертався до Держкіно, ми скликали експертну комісію, приходив новий режисер, розповідав, які зміни він планує робити — і все було погоджено. У випадку з фільмом про Стуса до нас із цього приводу ніхто не звертався.

(Ще до завершення цього інтерв’ю Пилипові Іллєнку надійшла есемеска від його заступника: опублікована офіційна заява авторів фільму «Стус», в якій вони повідомляють, що видалення цієї сцени було помилкою і її повернуть у фільм. А вже ввечері того ж дня телеканали оприлюднили заяву адвоката Медведчука, що вони судитимуться з авторами фільму, якщо в ньому будуть «недостовірні сцени».)

— Очевидно, диму без вогню не буває. Хтось зробив таку послугу Медведчуку.

— Я не можу стверджувати чи спростувати, був чи не був тиск на авторів фільму. Але все одно це привід для суспільства створити систему, при якій буде унеможливлено, навіть теоретично, вплив політиків чи олігархів на зміст художнього твору. Бо цензура насправді далеко не завжди може виходити від держави. Вона може мати інше обличчя, іншу форму.

Відродження після руїни

— Скільки часу ви очолюєте Держкіно?

— Не повірите: сьогодні виповнюється рівно чотири роки.

— Отже, саме за вашого керівництва почалося відродження українського кіно.

— Хвиля прем’єр з’явилась фактично в 2017-му. А до цього ми два роки боролися. 2014-й був дуже важким, практично не було грошей, більшість фільмів було зупинено, творчі команди розпалися, приватні гроші «втікали». Весь 2015 рік ми витратили просто на відновлення і завершення виробництва фільмів, розпочатих ще в 2012—2013 роках. Вони виходили в прокат у 2016-му, було їх небагато. У 2015-му нам вдалося добитися збільшення фінансування і ми почали запускати у виробництво нові проекти.

Знаєте, мені подобаються не всі фільми, які створені за цей час за підтримки Держкіно. Мені особисто може здатися, що деякі речі можна було зробити по-іншому, але суть кінопроцесу в тому, що кінематограф у країні — це результат багатьох різних фільмів, можливо, контроверсійних, можливо, зроблених режисерами, які мають різні підходи до створення кіно або навіть взаємно виключають один одного. Але вкупі вони дають розвиток кіно як галузі, як індустрії, як мистецтва.

Те, що сьогодні ми повертаємо кінематографу ті можливості, ту престижність нашої професії, яка була, не може не радувати.

Я перепрошую, але значна кількість класиків українського кіно у дев’яності роки помирали без копійки. В прямому сенсі цього слова. І за цим було боляче спостерігати. Я не обрав кінематограф своєю професією, не пішов навчатися на кінофакультет, тому що в дев’яності обрати професію режисера означало обрати професію бомжа, приректи себе і свою майбутню родину на безгрошів’я, на відсутність самореалізації. Тому обрав іншу професію. Але доля повернулася так, що таки прийшов у кіно.

— Ви часто буваєте в Тернополі — на фестивалях, на презентаціях нових фільмів. Вам, напевно, подобається наше місто?

— Звичайно. Мені тут комфортно перебувати, маю уже багато друзів. Завжди, коли випадає можливість, їду сюди. Хочу відзначити і успішну роботу вашої кінокомісії. Ми активно співпрацюємо і з її головою Леонідом Бицюрою, який, до речі, є членом української кіноакадемії, і з пані Наталею Турчин, постійно відчуваємо активну робочу комунікацію з ними. Хотів би їм окремо подякувати за все те, що вони роблять для українського кінематографа на Тернопіллі.

— Дякую вам за розмову.

Розмовляла Галина САДОВСЬКА, "Вільне життя плюс".

Додати коментар

Новые игры Alawar.