Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

«Народ розучився ходити в кіно. Не тому, що треба платити, а тому, що є інтернет і телевізор» - Олег Мосійчук

on .

Кінофільм «Стрімголов»,  головну роль у якому виконує  головний режисер Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка  народний артист України Олег Мосійчук, показали на кількох Міжнародних кінофестивалях. 

Проект цього фільму переміг у секції «Comming Soon New Talents» в рамках індустріальної платформи Вільнюського міжнародного кінофестивалю «MeetingPoint – Vilnius» та в якості призу отримав ринковий показ на Каннському  кінофорумі. Успішним був перегляд фільму на 52  Міжнародному  кінофестивалі в Карлових Варах, на 8-ому Одеському фестивалі. 

Психологічна драма «Стрімголов» -  була серед переможців 8 конкурсу Держкіно. Всеукраїнська прем`єра кінострічки запланована на 8 листопада, але цей фільм уже   відомий у світі кіномитців  переглядами на Міжнародних кінофестивалях.  Олегу Петровичу поталанило  разом з молодими режисерами  зануритися у цю чудову хвилю відродження українського кіно. Маючи досвід зйомок з 18 років у фільмах   «Вир»  (за однойменним романом Тютюнника),   «Далі  польоту  стріли» ,«День Маргарити»,  «Це було під Рівним»,  «Один в полі — воїн»   (частина 1 та 2)  , він у 2014 прокинувся знаменитим  після  фільму «Брати.Остання сповідь» .


Головна роль -   Войтко в похилому віці,  була  його першою  роллю  у повнометражній стрічці  після великої перерви роботи з кінематографом.  А між тим був театр. Саме тут розкрився талант і актора, і режисера Олега Мосійчука, якого знає уже вся Україна за постановками вистав світової класики. Актор не приховує, що приємною несподіванкою  у 2012 році  було запрошення  на зйомки фільму  «Брати».  З цим фільмом  відкрилося ніби друге дихання- попри завантаженість у театрі, Олег Мосійчук, одержавши кілька цікавих пропозицій, виділяє час для роботи на знімальних майданчиках. Так уже відзнятий фільм «Дідочок» Володимира Тихого, де Олег Петрович зіграв закоханого дідуся Богдана в бабцю Богданну.

  • «Це історія кохання двох людей , яким далеко за 50. Дуже цікава робота тим, що це  ретро -фільм- процес німого кіно Довженкової епохи. Форма подачі не побутова, а романтично-лірична аж до сарказму. Люди доходять до межі і розуміють , що задля таких почуттів потрібна жертовність. Фільм демонстрували  на Міжнародному кінофестивалі у Варшаві»,- розповідає пан Олег.

Потім – «Будинок зразкового утримання»,  де актору  запропонували роль бібліотекаря  в колонії суворого режиму.  Це людина світла, яка формує світогляд ув`язнених, зрештою, змінює поведінку і долю головного героя. І ще одна робота в кіно   головного режисера нашого театру- співрежисерськана студії  «Буковина фільм» при зйомках  стрічки «Контузія»,  де йдеться  про збитий літак  Малазійських авіаліній. Я не просто  згадала цей список робіт одного актора  у новітньому українському кінематографі, я переконана, що навіть на прикладі зайнятості в кіно саме Олега Мосійчука, можна судити про активізацію кіноіндустрії, про пошуки тем,  виражальних засобів, нових облич. Уже в цьому році  в доробку народного артиста –два фільми з головними ролями- «Стрімголов» .Останній на стадії завершення. Олег Мосійчук прогнозує, що це також буде цьогорічна прем`єра. Отже, попри зайнятість постановками вистав  у  своєму театрі і в кількох театрах України, Олег Петрович  володіє достеменно темою  розвитку кінематографії. Привітавши актора  з  майбутніми прем`єрами, я і почала розмову про стан  нашого кіно.  Олег Петрович захоплений молодим поколінням, як акторів, так і режисерів, операторів, гордий, що такий потужний вид мистецтва повертається в Україну.

 Лише кілька штрихів з історії. Мало хто згадує , що першою українською державною організацією в галузі кіно був «Українфільм», який виник в серпні 1918 року після приходу до влади в Україні Павла Скоропадського та видання ним указу про українізацію кіно. Отже, українське кіно було і про це треба нагадувати тим, хто у світі позиціонує іншу думку.  Одеська , Київська, Ялтинська  кіностудії  знімали фільми, правда, вони відлежувалися і відстоювалися, щоб вивітрився національний дух, але  ввійшли в історію українського кінематографа. Часи змінилися, хоч  і Державний комітет з кінематографії канув у Лету, натомість ,  Державний фонд української кінематографії також недовго проіснував.І нині дається взнаки те, що понад двадцять років від часу проголошення незалежності на державному рівні майже нічого не робилося для становлення українського кіно. Тому, якщо в країнах Європи частка національного кіно складає більше половини (до 60%), то в нас — лише 2,5%.І то впродовж останніх років, коли  ситуація з українським кіно почала поступово виправлятися, до чого значних зусиль докладає Державне агентство України з питань кіно. Починаючи з 2014 року  за підтримки Держкіно було завершено виробництво 42 повнометражних, короткометражних, документальних та анімаційних фільмів. У минулому році на розвиток кінематографії держава виділила 110 млн. гривень. Це було благословінням  для наших  режисерів і сценаристів. Крига скресла.  А  цьогорічне потужне, порівняно з минулим роком , фінансування- 500 млн.гр. -  засвідчує , що українське кіно є і буде . На сьогодні за підтримки Держкіно в Україні знімають 40 повнометражних ігрових фільмів.  У 2016 році вперше за 25 років українські фільми стали регулярно з’являтися в кінотеатрах  і міжнародних фестивалях.  

  • «Для нас дуже важливо, щоб вітчизняні фільми були системно представлені на світовій арені, - говорить Олег Мосійчук.- Цей вид мистецтва  є засобом культури, освіти, пропаганди і способом провести вільний час. А ще це презентація України у світі, можливість продемонструвати досягнення української  культури і кіноіндустрії,  показати наші можливості і запросити до співпраці, відкрити дорогу в Україну зарубіжним митцям».

Проект психологічної драми «Стрімголов» -  дебютна робота   режисера Марини Степанської/ Продюсери фільму – Олена Єршова, Алла Овсяннікова, Володимир Філіппов, Андрій Ящишин і Катерина Лачіна. Мені було дуже комфортно  працювати на знімальному майданчику з  Андрієм  Сілецьким і Дашою  Плахтій.Цікаво було спостерігати за роботою оператора – австрійця  Себастіана  Талера.

  • «Фільм розповідає про молодих людей, які намагаються зробити складний вибір в умовах непростого час, - продовжує  головний герой стрічки. -  Антон – музикант-вундеркінд, котрий не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після навчання в Швейцарії і лікування алкогольної залежності під Києвом. Катя – дівчина, яка знімає кімнату десь на Троєщині, і шукає себе. Випадкова зустріч може змінити все.  Я відчув свою роль, вона близька мені за філософією, рішучістю і одержимістю мого героя. Зачепило за живе. Проблема актуальна і животрепетна. У багатьох випадках суспільство треба лікувати, хай це поодинокий випадок, але з чогось треба починати робити світ чистішим, кращим.Виробництво стрічки здійснили компанії Інсайт Медіа й TatoFilm за підтримки Держкіно України, яке виділило на створення фільму 10 млн грн».

Коли голова Держкіно Пилип Іллєнко вітав творчу групу із завершенням роботи, то оцінив стрічку  коротко:  «Сильне, стильне та глибоке кіно!».  А Марина Степанська, яка виплекала  «Стрімголов», у Фейсбуці на своїй сторінці написала, що перед прем»єрним кінопоказом у Карлових Варах хоче запевнити, що все в її кінострічці  втілено так, як їй бачилося, як їй хотілося і відчувалося. У неї немає жодної претензії ні до кого з акторів чи тих, хто долучився до зйомок драми. «Нема такої людини, через яку  щось не зняли, чи не домовили, не здійснили. Натомість є люди, завдяки яким  цей фільм є.» Це сказано і про нашого  актора, який не просто зіграв роль, а прожив її. Питаю Олега Петровича щодо складності вікових ролей. Адже і дідочок , і дід, мудрий дід, і брат Войтко – сімдесяти-вісімдесятирічні герої, актор же ледве розміняв шостий десяток.: «Головне не вік, там  все може грим зробити,  головне- філософія, як її відчуває душа, як вростає в глибину образу,  захоплює…Про вік тоді не пам`ятаєш. Зрештою, доктор Штерн  також  зрілого віку і дуже складної долі…»

Так Олег Петрович перейшов до  щойно завершеної стрічки американського режисера Чада Грації «Доктор Штерн», де він і зіграв заголовну роль.  Це художньо- документальний фільм про лікаря-ендокринолога, який працював у Вінниці в 50-70 роках та його роботу з поліпшення статевої освіти в СРСР. 

  • «Окрім того, що про Михайла Штерна знають, як про лікаря, якого у 1974 засудили за хабарництво та спекуляції з ліками на 8 років, він ще й автор маловідомої книги «Закомплексований товариш. Сексуальне життя в Радянському Союзі». Звичайно, про книгу відомо менше, ніж про сам судовий процес, в який втрутилися міжнародні правозахисники, зокрема із Британії та Швеції,- розповідає Олег Мосійчук ,- Через три роки перебування у харківській колонії суворого режиму, Штерна звільнили за станом здоров‘я і дозволили виїзд до Ізраїлю. Щоправда, туди він не доїхав і «осів» в Амстердамі, забувши про медицину. Проте, саме там у 1984 році він опублікував свою науково-популярно-публіцистичну книгу».

Зйомками документального фільму про Михайла Штерна займалася американська компанія GraciaFilms та місцеві українські кінематографісти, переважно нещодавні випускники університетів.

Олег Петрович не приховує захоплення режисером і командою на знімальному майданчику: «Спокійно, толерантно, інтелігентно…Не знаю ще як сказати. Мабуть то відчуття професії. Мені зі всіма режисерами було добре працювати, комфортно, але тут я відпочивав, спостерігаючи за зйомками фільму.Було багато студентів , які горять роботою в кінематографі, вони допомагали в організаційних роботах. Було  якось не по собі чи від гордості , чи від того , що вперше зіткнувся з такою ситуацією. Чад хотів би поговорити з ними російською, поривався, але вони навіть між собою спілкувалися англійською.  Це нове покоління митців міжнародного класу.Це світовий стандарт і також нова сторінка українського кіно. Немає відчуття кордонів. Це спільна праця однодумців, команди, в якій вирує   новий дух кінематографа».

Я поцікавилася, як  Олег Петрович, як актор кіно, оцінює ситуацію, що Тернопіль став знімальним майданчиком для історичних фільмів, що багато наших акторів і не акторів зайняті у фільмах, котрі  знімають українські режисери, що молодь успішно  створює короткометражки і одержує нагороди, що уже прижилися у нас  такі чудові фестивалі, як «Кінохвиля» і «Кінохвилька»…

  • «Це все дуже добре. Українському кіно потрібна нова кров, нові обличчя, таланти, свіжі ідеї. А вони  народжуються в молодих. Починаючи з грудня 2015 року на екрани України  запустили десятки і десятки фільмів. Більшість цих фільмів знімають режисери, для яких це перший, максимум другий фільм. Раніше у них просто не було можливості реалізуватися.  Хтось знімав кліпи, хтось рекламу, хтось серіали, хтось короткометражки.  Я знімався   у дебютних  роботах Вікторії  Трофіменко,  Марини Степанської.  Чудові , перспективні , професійні майстри своєї справи?  – говорить народний артист  України . - Коли про відродження українського кіно мова - то це питання  і освіти, причому освіти всіх спеціалістів кіно, а не тільки режисерів, сценаристів, операторів чи продюсерів. Це, зокрема, професійна освіта працівників середньої і нижчої ланки, які займаються кіновиробництвом, необхідність знання іноземної мови всіма учасниками знімального процесу, тому що це є міжнародним стандартом. Без англійської мови неможливо ефективно працювати в кіно. І я це уже побачив у ділі. Є такі  групи, треба щоб їх було більше.  А що в Тернополі живуть  талановиті люди я ніколи не сумнівався. Хай буде більше фестивалів, кіношкіл, кіногуртків. Хай пробують себе діти. Справа нова , потрібна, цікава. Народ розучився ходити в кіно. Не тому, що треба платити, а тому, що є інтернет і телевізор, треба якимось чином боротися з таким соціальним явищем. А ще гірко, що мережа кінотеатрів зникла, ці заклади є лише у великих містах. Коли мова йде про кіноіндустрію, то треба і про це подбати». 

Знову попутна інформація.  Українці в два рази менше за поляків відвідують кінотеатри. У той же час ми вдесятеро більше маємо переглядів піратської продукції, аніж походів до кінотеатру. В Україні  лише 421 кінотеатр. І вони, звичайно ж, у великих містах. Село відрізане від  цього виду мистецтва. Натомість в Україні за даними аналітиків частка російських кіно та серіалів складала на наших 6 топових телеканалах 55%. Тобто 6,5 годин на день український глядач мав саме цей контент. Кіно також має колосальний вплив на всі сфери економіки. Наприклад, тільки в 2016 році по всьому світові було продано понад 6,8 млрд квитків в кінотеатри (що можна порівняти з населенням усієї земної кулі), що становить світовий дохід понад 30 млрд доларів США.

 Розмовляли ми з паном Мосійчуком і про  медіа-індустрію, яка мусіла б для кожного фільму проводить потужну рекламну кампанію. Власне, на промо,  повинні також виділятися гроші. Поки цього не  зроблено, є лише приватні ініціативи, спонсори,нема  стратегічного систематичного підходу.  Тому я вдячна народному артисту України, що знайшов час поговорити про фільми, в яких знімався, принагідно ми згадали й інші нові роботи українських режисерів. Так і наш сайт долучився  до  просування українського кіно, таким чином здійснюємо  комунікації з цільовою аудиторією.

Отож, нам ще цьогоріч  обіцяють 13 прем`єр фільмів українського авторства . Ці стрічки  - відмінні за жанром, стилістикою зображення, кіномовою, драматургією та спрямовані на різні цільові аудиторії - у своїй сукупності і є українським сучасним кінематографом. Ми віримо,що кіно, яке народилося за кілька останніх років, продовжить жити. Хотілося б, щоб його доля не залежала від волі чиновників, які сьогодні дали гроші, а завтра можуть змінити пріоритети і не дати. А з другого боку, хочеться, щоб кіноіндустрія  стала бізнесом, окуплялися затрати,  накопичувалися прибутки , щоби українське кіно не було  залежним від підтримки держави, принаймні, не  до такої міри , щоб знову зникнути  від цифри  в рядку  бюджету. А ми з вами , як і за театр, за українське кіно  можемо проголосувати лише ногами. Ходімо не тільки на прем`єри, підтримаймо своє, українське кіно. Йому зараз так необхідна наша увага,  воно, відроджуючись, прагне нашої любові, шани,  захоплення. І найголовніше, що воно того варте.                                                    

Заслужений журналіст України Людмила Островська.

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.