Друк
Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Тернопільський боєць: "За що борються вони - я зрозуміти не можу"

on .

Дата: 15.04.2015

Події на Майдані, анексія Криму, кривава війна на Сході- це ті теми, які вже більше року звучать чи не у кожній квартирі, обговорюються у транспорті та на вулицях. З екранів телевізорів щодня лунає інформація про ці буремні події, кількість жертв та зруйнованих міст. Та не менше сюжетів про героїзм та подвиги простих українців, які ще вчора про війну знали з книжок та фільмів. Повертаючись додому або приїжджаючи у відпустку, хлопці неохоче розповідають про війну і зовсім не вважають свої вчинками подвигами. Одним із тисячей наших воїнів є тернополянин Володимир Яніга. Він присвятив своє життя правоохоронним органам, але ніколи не міг подумати, що доведеться захищати власну країну, ціною життя сотень молодих хлопців.

 

- Розкажіть, будь ласка, як ви потрапили у зону АТО?

 

- У серпні 2014 року я був мобілізований до Збройних сил України. Після нетривалої початкової підготовки і тренувальних зборів наш підрозділ, у листопаді, був направлений в місто Вуглегірськ Донецької області. Спочатку у бойових діях ми участі не приймали, але продовжувалось це дуже недовго, війна не забарилась.

- Що ви можете сказати про ворогів? Чи довелося Вам з ними вступати у безпосередні бойові зіткнення, виходити, як кажуть, на пряме наведення?

- Звісно доводилось. Наші підрозділи радіорозвідки часто перехоплюють їхні розмови в радіоефірі. Безпосередньо ж спілкуватись, що називають «очі в очі», доводилося лише з полоненим ворогом. Одначе, наголошу, що проти нас воює добре вишколений і чудово озброєний агресор.

- Як безпосередній учасник Ви звісно знаєте, який настрій у наших захисників?

- Бойовий,- усміхаючись, коротко і впевнено відповів воїн.

- Певною категорією осіб висловлюються думки, що у наших хлопців «сідають батарейки». Як вважаєте Ви, це відповідає дійсності?

- Морально, звичайно, важко. Наші збройні сили складаються переважно з простих людей, які ніколи не воювали і не бували в подібних ситуаціях. Не всі здатні служити в армії, а тим більше воювати. За наших хлопців не можу сказати нічого поганого, адже в останніх боях за Вуглегірськ всі показали себе мужньо та достойно. Тому, на Ваше запитання можу відповісти цілком упевнено: «У нас “батарейки не сідають”, як би цього не хотіли вороги та недоброзичливці».

- Готуючись до зустрічі мені стало відомо, що Ви зараз перебуваєте у короткотерміновій відпустці. Вирушаючи назад, у зону АТО, що будете везти з собою, можливо, хлопці дали якісь "замовлення"?

- У зону проведення антитерористичної операції повертаюсь вже за декілька днів. Нічого особливого везти не буду, за винятком тих речей, які були втрачені під час виходу з оточення у Вуглегірську. Тоді російська реактивна артилерія нанесла масований удар по нашому місцю дислокації. Руйнування були страшні, все, що у мене залишилось це особиста зброя, військова амуніція та речі, які були на мені. Все інше було втрачене безповоротно.

- Зі ЗМІ нам відомо про перебіг згаданих Вами подій, та все ж хотілось б отримати інформацію від безпосереднього учасника, а саме знати про те, що, чи хто допоміг Вам вийти з оточення і як усе це відбувалось?

- Вийти з того важкого і практично безнадійного оточення нам допоміг Бог, мудре керівництво нашого комбата та підрозділ  МВС «Світязь». Їх 40 і нас 30. Ми протистояли безпосередньо російському штурмовому десантному підрозділу, утримуючи дві центральні будівлі в центрі Вуглегірська. Разом захищались, разом виходили з тридобового оточення. Вийшли без сторонньої допомоги, майже без набоїв, навіть до стрілецької зброї, та двома одиницями практично знищеної техніки. Через кілька днів зв’язалися з волонтерами і вони привезли все, що потрібно. Велике їм спасибі!

- Чи зазнав втрат Ваш підрозділ під час операції?

- Ми не втратили жодного військовослужбовця. Жодного! Було досить багато поранених, але всіх ми забрали з собою і усі хлопці залишились живими!

- Багато політологів, журналістів і навіть військових експертів не раз у ЗМІ зауважували, що на Сході, проти України, воюють не лише російські війська, а й чеченці, осетини, абхази та представники інших народностей. Чи є у вас з цього приводу якась інформація?

- Так, на сьогодні вже не таємниця, що крім військ РФ на території України перебувають і воюють так звані «дикі гуси», найманці з усього світу. Під Краматорськом доводилось бачити і чеченців «кадирівців», і татар і ще багатьох різних. Багато з них ніколи більше не прийдуть на нашу Святу Землю, але ж і ми їх сюди не кликали!

- А як сприймають жителі Сходу українські війська? Привітно чи навпаки?

- По-різному.  Одні негативно, інші позитивно. Навіть виходячи з оточення нам довелося зіткнутись і з тими, і з іншими. Одні, по телефонах, коректували російські війська, які нас переслідували, інші ж навпаки показували нам найкоротший і не перерізаний ворогом шлях. Так що можна сказати, що відношення приблизно 50х50.

- Скажіть, як наші військові можуть жити, приймати їжу відпочивати та ін. під постійними ворожими обстрілами? Чи не "ламає" це психіку людей?

- Важко, але поступово звикаєш до всього. Одначе, помічаю, що повернувшись додому потрібен час, щоб звикнути до тиші.

- На Вашу думку, як нашим війська і іншим силовим структурам досі вдається протистояти такій могутній армії як російська?

- Так, у наших ворогів краща зброя, більш навчений і злагоджений особовий склад військ, багато прихильників на захоплених територіях, але ми воюємо за свою землю, за свій народ, за батьків, за дітей. А за що воюють вони? За тридцять срібняків? То нехай згадають або поцікавляться чим закінчив Іуда.

- Що ви можете сказати з приводу забезпечення військ, хто допомагає вашому підрозділу – держава, волонтери, чи за рахунок власних коштів?

- На 80% наш підрозділ, як не сумно це визнати, забезпечують саме волонтери, відсотків 15 держава, решту укомплектовуємо за свій рахунок.

- Чого найбільше не вистачає нашим воїнам?

-Перш за все новітнього озброєння. Те озброєння, яке у нас є - застаріле, нові види зброї на передову потрапляють у надзвичайно малій кількості.

- А як з харчуванням? Чим харчуються наші захисники і чи цього достатньо?

- У нас звичайні армійські харчі, якими забезпечують волонтери та держава, особливих «різносолів» немає. Консерви з свинини чомусь заборонені ще з Радянських часів, а з яловичини практично їсти неможливо, оскільки там комбіжир та низькосортне м'ясо з жилами та кістками. Тому, періодично, ми виходимо на справжнє полювання і  якщо мисливська вдача всміхнеться, можемо поласувати м’ясом зайців, косуль, а інколи і змій. Та все це за бажанням, в основному всього вистачає.

- Існує китайська мудрість: «Війна – це прогрес людства». Яка Ваша думка?

- Мудра людина ці слова сказала. Протягом життя кожен з нас хворіє і бореться за ви здоровлення. Так і в державі. Війна для неї це хвороба і необхідне з нею боротись. Тепер настав наш час боротись, воювати за незалежність та самостійність, за ви здоровлення країни, за очищення її від напасті.  Незалежність здобувається кров’ю. І ми до цього готові.

- Які б поради ви дали і що б побажали побратимам, які зараз на Сході нашої країни ведуть нерівну боротьбу проти агресора?

- Борітеся – поборете! Здоров’я, миру, спокою, щоб війна якомога швидше завершилась нашою перемогою і з мінімальними втратами.

Ще рік назад Українських збройних сил практично не існувало, і те, що ми зараз стримуємо одну з найсильніших армій світу це вже неймовірно багато. Я не раз помічав при розмовах з полоненими чи місцевими жителями, що вони нас бояться, а це вже щось означає.

Мобілізованим солдатам, які тільки вирушать на фронт хочу порадити, щоб були уважними, дисциплінованими – це основи будь-якої армії.

- Дякую за розмову! Дозвольте і Вам побажати миру і спокою. Ми віримо, що мужність і звитяга наших воїнів раз і назавжди віднадить будь-якого агресора зазіхати на нашу країну. Нехай Ваш ангел-охоронець ніколи не покидає Вас, а Матір Божа збереже кожного бійця Святого війська України. Слава Україні!

- Героям Слава !

 

Тетяна Христюк

Додати коментар

Новые игры Alawar.