Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

У Тернополі відбувся "емоційний вибух"

on .

"Якось у мене запитали, що найважче у роботі письменника. І я, подумавши, відказав: розсмішити читача. Веселого мало в житті - ще менше його в літературі.

 

Відтоді спливло багато часу, але я не змінив своєї думки: дуже легко налякати, розчулити чи витиснути із читача сльозу, і зовсім непросто, пробиваючись через невидимий зовнішній панцир, примусити читача посміхнутися. Особливо у наш час. Особливо у нашій країні. Через це я з особливим трепетом ставлюсь до книг, які читаєш із піднятими кутиками губ, поринувши в які, мусиш стримуватись, щоб не розреготатись.

"Трубачі з Підгорбиків" - саме така книга. Вона про нас - про Україну й українське, - от тільки не про бруд, треш і безпросвітну рутину, а про всі ті іскорки в житті, які часто залишаються непоміченими, але які, зібравшись докупи, перетворються на тепле і затишне багаття. Ця книга насмішить, а ще - що нечасто трапляється під час читання - викличе у вас почуття вдячності. Бо то є нормально дякувати за можливість усміхнутися. Я ще не бачив, щоб хтось колись дякував за сльози. Особливо у наш час. Особливо у нашій країні. Та що я, зрештою, розказую. Просто розгорніть, розгорніть "Трубачів", і прочитайте перше речення..."

Так про книгу знаної поетки, прозаїка, блогера, журналіста, актриси та ревної захисниці тварин Зоряни Биндас відгукується відомий український письменник, мандрівник, автор першого українського технотрилера "Бот" Максим Кідрук. 

Презентація роману в новелах "Трубачі з Підгорбиків" відбулись 4 травня в книгарні "Є". 

"Презентації книг це завжди такий собі емоційний вибух, тим паче, якщо презентація перша, тим паче, якщо зібрались такі круті люди;)) Зі сміхом згадую, як від надмірних емоцій навіть не могла рівненько і гарно підписати вам книжки)) Надіюсь лише, що з переляку не понаписувала якісь бздури;) Намагаюсь скласти враження докупи і переварити. З хвилюванням чекаю ваших відгуків і вражень про книжку, - зізналась опісля в соцмережі Зоряна. - "Трубачі з Підгорбиків" це історії, які траплялись, гадаю, в багатьох селах. Не здивуюсь, якщо й у вашому було щось подібне. Дуже кумедно: моя історія про те, як на стіні сільського клубу, побачили лики святих — ожила кілька місяців тому. Оповідання ж було написане 7 років тому. Розв'язка реальної і майже реальної історії одна: на стіну нечемні мужчини попісяли, а обриси плям комусь нагадали постаті святих. Було кумедно, коли мені розказували про випадки і приколи подібні до тих, які описані в "Трубачах". В книжці я трохи постібалась з героїв і з себе теж. Дуже хочеться, щоби ті, хто випадково чи закономірно себе впізнає, теж мали достатньо почуття гумору, аби просто посміятись. Мої герої іноді кумедні, іноді героїчні, іноді перелякані, але завжди щирі і простодушні. Надіюсь, ви їх полюбите, бо я їх обожнюю. Круту супервумен бабу Трубачиху, яка може розрулити всі біди на селі. Серйозного і філософсього Трубача, який любить гуляти лісами-полями і збирає лікарські трави. Внучок Трубачів, які шукають у Підгорбиках пригод. Навіть ксьондза Поплету, який крав у людей бараболі і влаштував у селі справжній преполох (до речі, перепрошую у всіх священиків, при всій повазі, але є у вас й такі кепські колеги, нічого не зроблю, то історія, яка реально трапилась, у Підгорбиках вам підтвердять;)). Надіюсь, що в Підгорбиках за мною не кидатимуть сокирами і зможу туди приїжджати знову. І, звісно, надіюся, що ви не пошкодуєте, що купили і прочитали "Трубачів""

- А Підгорбики узагалі - реальні? - цікавлюсь в авторки згодом. 

- Підгорбики — абсолютно реальні, але мають іншу назву. Правда, по описі навіть можна здогадатись, про яке село йде мова, - заінтригувала.

- А герої - і баба Трумбачиха, і внучок Трубачів? 

- Мені здається, що герої не можуть бути абсолютно вигадані, всі вони мають своїх прототипів в реальному житті. Навіть коли письменник "малює" свого героя з чистого аркуша, він наділяє його рисами знайомих людей, отже, персонаж уже, можна сказати, реальний. Щодо моїх героїв, то мені не довелось їх придумувати, вони були та є в житті.

- Як довго писався роман у новелах?

- Писались "Трубачі", мабуть, тиждень-два. Зараз не пригадаю точно, бо це було років зо 7 тому. Я не люблю довго працювати над чимось одним, тому бабахнула ту книжку досить оперативно. Потім рукопис пішов по людях. Значно довше текст редагувався. Трохи критично ставилась до написанного, тому спершу й не наважувалась видавати. Втім, ті, хто прочитав "Трубачів", а таких людей ще до видання книжки назбиралось кілька десятків, відгукувались переважно позитивно. Постійно нагадував, що потрібно видати, мій редактор Богдан Мельничук. А потім ми про це поговорили з редактором видавництва "Крок" і книжка побачила світ. Фактично, рукопис пролежав нечіпаний років 6-7.

- Чи важко нині видати своє "дитя"?

- Літературне "дитя" видати не важко, мені здається. Важко "народити" це дитя. Написати можна абищо, але якщо говорити про конкурентноспроможний продукт, достойні і правильні тексти, то тут, звісно, треба попрацювати.

- Як гадаєш, яке майбутнє в української книжки? 

- Мені дуже хочеться вірити в те, що майбутнє в української книжки перспективне. Те, що спостерігаю зараз в українській літературі, дає величезну надію. По-перше, мені суб'єктивно здається, що українську книгу зараз купують більше, ніж ще кілька років тому. Звісно, вплинула і Революція Гідності, і війна, яку розпочала Росія. Якщо раніше багатьом людям було байдуже, якою мовою читати, то зараз, принаймні серед моїх знайомих так, люди свідомо чекають і українських перекладів, і пожвавлюється інтерес до україномовних авторів. Книги українських авторів все частіше потрапляють у топи продаж, їх стає все більше. Тут хочеться подякувати і видавництвам, які, попри скруту, працюють і роблять цю велику справу, і письменникам, які, попри дуже незначні гонорари, своєю роботою популяризують українську мову. Словом, я вірю, що в нас в українському книговидавництві відбуваються правильні процеси, хотілось би їх пришвидшити.

Н.Ч.

Фото Юрія Дігая.

 

 

 

 

 

 

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.