Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Тернополянка, що винайшла власний метод зцілення від раку

on .

30.12.2015

«Нехай життя готує вам чудові сюрпризи, любов зігріває серце, душа співає від щастя, а мрії здійснюються» - бажала, запрошуючи на свій ювілейний творчий вечір член Європейської асоціації лікарів-католиків Марія Тройчак.

 

І в залі Тернопільського академічного театру актора і ляльки ніде було яблуку впасти.

Марія Іванівна  не тільки найтитулованіша людина  в області, а, якщо можна так сказати, легенда нашого краю. Вона - член  Всеукраїнської організації «Асоціації фахівців з народної медицини України», з 1990 року член Всеукраїнської організації народних цілителів «Зелена планета». Лікар-фітотерапевт представлена у фотоальманасі «Найвідоміші жінки України» у 2006 році та Тернопільському енциклопедичному словнику. У 2007 році, в Києві наша землячка стала Лауреатом загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», учасником Всеукраїнської програми 2-х випусків «Золотий фонд нації», іміджево-презентаційних видань «Ділова галичанка», «Відомі імена охорони здоров’я України», «Лауреати нагород»,«Обличчя України», «Золотий фонд нації», а також стала учасником проекту «Обличчя України. Імена. Портрети. Долі» . Нагороджена орденом «Святої Софії» за високі професійні досягнення та вагомий внесок у відродження духовності.

Свій метод лікування онкозахворювань доводила на шостій Міжнародній зустрічі «Мальта», на конгресі наукових і творчих кіл Європи. За це 2007 року булана городжена Золотою медаллю. А вилікувала Марія свого батька, який дожив до 92 років і  за 2 роки до смерті брав участь у реставрації церкви, був головою церковного комітету.

За межами України тернополянка відома членством у світовій Асоціації лікарів-католиківі  в міжнародному  клубі лідерів Європи. Делегат XII Всесвітнього конгресу Європейської Асоціації лікарів, що відбувсяу Барселоні( Іспанія)  та вмістіЛюрді (Франція). У 2009 році Марії Тройчак присвоєно звання Почесного професора Віденського міжнародного університету (Австрія).

А нещодавно на творчому вечорі лікарки-месткині головний редактор видавництва незалежної міжнародної організації Європейська  Бізнес Академія, яка понад десять років працює в Оксфорді (Велика Британія), Лада Челомбітько  вручила особливу  нагороду - «Золоту пектораль» – як відзнаку в номінації «Людина, яка зробила світ кращим. Заслуги перед Народом і Державою». Номінантів на неї у світі визначають за багатьма критеріями, серед яких головним є підтримка розвитку інтеграційних процесів, обмін досвідом та налагодження міжнародних  культурно-освітніх та духовних зв"язків для створення  контактів між різними країнами.

А працює ця проста сонячна жінка директором медичного  центру «Барвінок», головою Тернопільського обласного осередку Всеукраїнської організації «Зелена планета». Займається художньою і документальною фотографією, є продюсером і меценатом  документальних фільмів про закордонні подорожі, має неоціненну колекцію чудотворних ікон України і світу. Пише книжки, видає вірші, перемагає на  мистецьких конкурсах, бере участь у засіданнях літературного об"єднання, виступає на презентаціях книжок прогресивних письменників-сучасників. Член Національної спілки журналістів України. Коли спить і як їй вдається все встигати - не знає сама, але переконана, що на все є Божий план. Це чи не головна легенда всього життя Марії Тройчак. А подій, явищ, стосунків і справ, які не мають матеріального пояснення - не злічити.

Про ті моменти, які були рушійними в долі відомої лікарки і мисткині, ми  й говоримо відразу після творчого вечора. Стомлена (дві ночі не спала, оргпитання вирішувала, диригувала сценарієм, бо як же без неї її свято!), але щаслива, вона погодилася на розмову.

- Дар, який отримала генетично від дідуся Михайла Петрика (мамина лінія), господаря Лемківських гір, лісів, потічків, і бабусі Єви Хомишак (татова лінія), яка володіла даром зцілення, знала досконало всі рослини і їхню дію на організм людини, допомагала всім потребуючим безкоштовно, передався мені. Ще в дитячому віці вивчала рослини, досліджувала, збирала гербарій, бо відчувала велику любов до природи, до птахів, тварин, до самого процесу життя, до Всесвіту і того, як він влаштований.


На творчому вечорі Марії Тройчак на почесному місці стояла ікона Богородиці. Незвичайний образ, в бірюзових одежах, молода, красива Богородиця.Чи то від хвилювання, чи від радості, що таке велелюддя зібрала ювілярка, чи від безлічі подарованих  квітів - образ упав, його поставили на місце.

– Це образ руки художника,- розповідає пані Марія.- Він єдиний у світі. Саме такою я побачила Матір Божу в ніч перед хрещенням. А хрестили мене в 13 років. До хрещення я зносила всі ікони, які були привезені батьками із Польщіі з різних причин зберігалися на горищі. На ранок вони всі стояли біля мого ліжечка. Варта,яку поставили батьки, не могла прослідкувати, коли я це роблю, і вирішили мене похрестити.Моє ім’я мені страшенно не подобалося. Мої старші брати не хотіли бавитися зі мною, прозивалися, доштуковували різні слова до імені. (Велика дружна родина на вечорі згадувала ці епізоди,уже зі словами каяття, зі сльозами, бо таки дуже дивною росла найменшенька в сім"ї – авт.). Коли мені виповнилося 13 років, на Трійцю, мама організувала хрестини біля Святої гори. Я відпросилася у дорослих на кілька хвилин до джерела. Напилася води, вмилася нею і поринула в такий неймовірний спокій, у мрії чи зачудування. Не знаю, може, заснула на мить, бо відчула раптом якийсь шум і пролунав жіночий голос: «Ти – Марія і не можеш взяти іншого імені! Я твій ангел-охоронець уже 13 років. Ти будеш просто Марія». Відтоді вважаю це ім’я найкращим. А біля джерела зараз щороку на Трійцю відбуваються великі відпусти...

Саме такою побачила маленька Марійка Благословенну між жінками Матір Марію. Вона й оберігає її під своїм омофором впродовж життя. Бо чим ще можна пояснити прихильність природи, яка відкриває їй свої секрети, любов людей до лікаря душі і тіла, прагнення самої Марії робити добро?

На жаль, після трьох безуспішних спроб вступити до вишу Марія пішла на медичні курси, потім – на роботу на центральний аптечний склад у відділ трав, де поглибила знання. У 1987 році в поїзді вона познайомилася з ректором Київського інституту народної медицини паном Шияном.(Марія Іванівна переконана, що нічого випадкового не буває. Ми зустрічаємо на нашому шляху людей, посланих Богом). «Пан Шиян був вражений моїм травознавством, я  розповіла йому про бабусині університети, а він запропонував навчатися народної медицини». Це було те, про що вона мріяла. Лекції в інституті на факультеті фітотерапії читав Данило Зубицький, який вмів з першого погляду визначити талановитих учнів. Енергетику тих, хто хотів займатися народною медициною, цілителів випробовували з допомогою привезених із Кувейту квітів. Якщо учень пройде повз рослину і вона не зів’яне (а кувейтські квіти реагували на «поганих» людей миттєво), лікар з нього буде. Хоча людей з хорошою енергетикою на потоці з 520 осіб було чимало, лише троє зараз працюють за спеціальністю. Серед них – і Марія Тройчак.

ЇЇ називають лікаркою душі і тіла, духу й думки...

Ніколи не думала, що зніматиме фільми,підніматиме дух українців, яких насильно виселили із обжитих  Бескидів. Хоч народилася вона в Магдалівці Підволочиського району, сім"я її з Яселка Сяноцького повіту. Впродовж 45-47-х років минулого століття  на підставі угоди між урядом Української Республіки і Польським Комітетом національного відродження із тих земель було депортовано 483 тисячі 808 осіб і розсіяно по світі та Україною. На Тернопільщині осіли 41 тисяча 150 родин.  Так, операція "Вісла" на віки вписалася в історію України.

- Коли ще живі були батьки, бачила, як вони тужать за Лемківщиною, поринають спогадами у рідне село Яселко. Тоді ще не усвідомлювала, як це боляче, коли тебе виривають із корінням. Сім’я, діти, професійне становлення, життєві перипетії – було чим перейматися, - скрушно розповідає Марія Іванівна. - Батьків нестало. Через два роки потому я вперше ступила на батьківську землю. Хотілося цілувати ту землю, за якю вони так тужили. Наче кликав туди мене дух дідів-прадідів, батьків. П"ятнадцять років подорожую туди доглядати могили, які покинули батьки 70 років тому, зустрічатися з односельцями батьків, спілкуватися з тими, хто ще їх пам"ятає.Ми з групою однодумців віднайшли місце, де була церква; де було наше обійстя, виросли високі розлогі дуби та ялини. Тішилися красою гірського села, його потічками, швидкою Бистрицею. Такі імпульси пішли від тієї землі – не передати.

Відтоді у її серці прокинулася синівська  любов до батьківської землі і щире прагнення плекати лемківську культуру,  відроджувати трагічну історію свого народу.

- Також їздили в Беско, Перемишль, на могилу Вербицького. Ми зняли фільм "І біль, і пам'ять – крізь роки", присвячений 70-річчю жорстокого виселення українського населення з його прадідних земель  та 200-річчю з Дня народження Великого Кобзаря. Фільм був створений на основі відеоматеріалів, світлин, записів щоденника, які зібрали впродовж тринадцяти років.

Треба сказати, що пані Марія стала не тільки ідейним натхненником, режисером, сценаристом, а й продюсером-меценатом цієї великої, нелегкої роботи. Метою фільму було  відтворити  факти минувшини, висвітлити, чим живуть родини депортованих українців сьогодні, як плекають культуру і традицію своїх предків, до чого прагнуть і про  що мріють.

- Враховуючи те, що я багато об’їздила країн, міст, а також спілкуюся з багатьма людьми, охочих взяти участь у створенні фільму було багато. До цієї роботи  активно долучилися понад двісті учасників об’єднаних товариств депортованих українців Лемківщини, Надсяння, Бойківщини та Холмщини.

«І біль, і пам'ять - крізь роки» зайняв 2 місце на конкурсі в Одесі, післяфільму «Майдан».Тепер цей фільм подорожує світом, є в кожному лемківському  товаристві  Європи. Незабаром пані Марія представить свою роботу  в Сполучених Штатах Америки.

Якщо людина талановита, то Божий дар має в усьому. Це не просто слова для Марії Іванівни. Поїздки на Лемківщину  відкрили поетичність люблячого серця.Так  побачила світ збірка «Лемківська таємниця».

- В ній я описала природу краю, будинки, свою сім’ю, звичаї, обряди, а також подала багато світлин,- розповідає письменниця.-Також написала книжку «Максимкове свято», яку присвятила своєму внукові, коли він закінчив дитячий садочок. Я стала переможницею  загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» в номінації «Первоцвіт», в якому отримала друге місце за цю книжку у 2011 році в м. Одесі. Третя моя книжечка – «Пісенні намистинки», в якій містяться мої пісеньки, як дитячі, так і дорослі, на цьому ж конкурсі зайняла І місце.

Зворушливо зі сцени пані Марія ділилася своїми мріями із внуком:

«Я не хочу існувати, я хочу мріяти , літати,

Бажаю у вечірню пору піднятись високо угору,

Рукою зіроньку дістати і з нею вдаль помандрувати.

Хотіла птахою я стати, щоб із хмаринками літати,

Підставила б крило своє, усім ,хто немічними є,

маленьких я б порятувала і Бога в серці шанувала.

А ще б хотіла вітром бути, щоб хвилі в морі розгорнути,

Іподивитись,що на дні, бо так цікаво все мені.

Я так багато ще б хотіла, що виколисую у мріях,

бо той,хто мріяти уміє,завжди плекає свят-надію».

Вірші ювілярки легко лягають на музику. У її творчому доробку  27 пісень. Великою гордістю став художній кліп  «Великодні дзвони», в якому відзняті обряди  Пасхи.

- Потім, з того кліпу ми  зробили фільм: «Щастя жити в ріднім краї», який пішов на конкурс до Одеси і зайняв там призове місце, - захоплено розповідає пані Марія.-Окрім  літературної  творчості, я ще дуже люблю українські вишиванки. Кожного разу,коли їду на Лемківську ватру, я купляю собі вишиванку. По-перше, там вони дешевші і дуже красиві. Останній раз купила п’ять сорочок для хлопців з АТО, щоб їм відіслати. Люблю автентичну вишивку, щоб добре читалися символи нашої любові до України, купляю  в  таких людей, які знають історію вишиття і можуть пояснити, що означає кожний хрестик.

Такі ж подарунки ювілярка закупила і для гостей, які завітали на творчий вечір з Харкова, Одеси, Чернігова, Кривого Рога, Києва, Дніпропетровська,Львова та Буковини.

- Хотіла б одягнути всю Україну у вишиванки, вони всім до лиця, - щасливо посміхається героїня урочистостей .

Вона вміє дякувати Богові за його прихильність. Бо ніхто із нас не живе для себе самого; головне наше призначення – жити для Господа і робити все на славу Божу.

- Я пройшла дуже велике випробування впродовж 15 років, але Бог винагородив мене, і я сьогодні вдячна за те, що пройшла цей нелегкий шлях. Був такий момент, що я взагалі залишилася на вулиці. Це сталося, коли помер мій чоловік. У той час я продала будинок, квартиру,це був 2005-2006 рік.А  за ті гроші змогла купити лише однокімнатну квартиру.  Я була в такому розпачі, що роздала все набуте за 30 років майно і залишилась без нічого. Мій чоловік заробляв великі кошти, він працював у Сибірі вахтовим методом. А потім така несподівана  смерть … І,як кажуть люди, мала все, а в 50 років - нічого. Залишившись одна, я пішла на Хресну Дорогу до Зарваниці. Я йшла сама, пішки, ще й вночі. Я знала,що зі мною Бог. Підкорившись Божій волі, не втрачала відваги, преносила хвороби, прикрощі, терпіння – з любов’ю до Бога. А Бог обдарував мене великою винагородою лагідності духу та любові до ближнього.

Одного разу, повертаючись з  духовної конференції зі Львова, пані Марія везла з собою подаровану сповідником вервицю. Він після служби покликав її до себе і мовив, що Ісус сказав  саме їй дати свою намолену в монастирській церкві вервичку. Там вона була вперше. З благоговінням взяла подарунок. Молилася всю дорогу.У дорозі їх застала ніч, і коли з-за повороту , засліпивши очі, вирвався зустрічний КАМАЗ, вона встигла крикнути:«Ісусе, КАМАЗ!» Водій не пам'ятає, як вдалося уникнути лобового зіткнення, але, пролетівши мимо, з побитими дверима, він довго не міг зупинитися, бо відчував, ніби хтось сів за кермо і вів авто дорогою. Лише коли минуло оціпеніння,біля джерела святої Матінки Божої в с.Плугові вони  почали говорити, плакати, молитись за подароване життя, збагнувши, хто їх врятував і чому вервичка священника опинилася в руках цієї жінки.

- Бог дає  натхнення, сили і  провадить мене  по життю, я відчуваю це на духовному  і на  фізичному рівні. Я побувала в багатьох країнах, проїхала і пройшла всі святині України і світу, від Зарваниці до Гарабандалу (Іспанія). Я відвідала 48 країн, де мене в першу чергу цікавили духовні святині. Мрію не тільки зірку зняти з неба і заглянути на дно океану, хочу зняти фільм про життя простої жінки. Я буду в ньому головною героїнею. Ми покажемо життєві приклади, щоб кожен зміг боротися із самим  собою, тому що наше життя – це наше випробування,  яке ми маємо пройти. Я вірю, що з Богом можна подолати все. Маю велику колекцію чудотворних ікон, хочу, щоб люди їх бачили, молилися до них, прославляли з ними Богородицю і її Сина- Спасителя нашого. Легенд немає в житті, є віра, надія, любов, є велика сила волі і людського духу, стремління і Божої помочі, - сказала легендарна жінка нашого краю Марія Іванівна Тройчак, відзначивши свій ювілей великим творчим вечором, не втрачаючи відваги й довіри до Бога.

Людмила Островська, заслужений журналіст України.




 

Додати коментар

Новые игры Alawar.