Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Як відома тернополянка в руки бедуїнів потрапила і що з того вийшло (фото)

on .

Бедуїни – окрема сторінка історії Єгипту.

 

Ці кочові племена живуть у пустелях багатьох країн. Тут це дійсно особлива сага. В якийсь із приїздів я зробила багатокілометрову подорож до аравійських пустельників. Вони тримаються «особнячком», але , видно , були друзями чи родичами нашого провідника і допустили нас до себе, та й зарібок який не який. І хоч вони посміхалися і хотіли догодити нам, все ж провідник, який свого часу вчився в Москві, нам розповів, що життя в пустелі зробило цих людей досить жорстокими.

Вони не знають, що таке школа, лікарня. Бедуїни намагаються ні з ким не спілкуватися. У Єгипті їх проживає до 2 мільйонів. Як правило, мешкають поблизу курортів Синайського півострова, без документів, відмовляючись жити у містах. У Єгипет вони приїхали з різних країн арабського світу. Суворо притримуються своїх традицій. Одружуються вони лише на своїх, розмовляють лише арабською, бо ж Коран арабською написаний. Нехитрі пожитки складають на верблюдів і переходять далі. Я ні тоді, ні зараз не можу зрозуміти чого переходять.Один шмат пустелі на інший змінювати? Я ще розумію наших пращурів, які обробляли землю, відвойовували її в лісів, виснажували посівами і кожні там 50 чи 30 років ішли і обживали нове місце між лісом і річкою.

Менше з тим. Може вони знають щось таке , чого ми не знаємо. Скажімо, на чому пасуться ті козли, що висять на горах, і як їх піймати, щоб з`їсти. Правда, тоді ми бачили і газельки, висушені, як кози,ховрашки ганяли з-під коліс, зміюки на вечір повиповзали і лишали за собою розвихрені піски. Зараз, після всіх останніх подій і не тільки революційних, я б не ризикувала так далеко в пустелю їхати за враженнями. Бо це саме ті відлюдники оголосили себе поза законами Єгипту (такий собі "русcький мір", а в них тут вже три роки -провінція халіфату), пустельники стали борцями за мусульманські ідеї. Злиденні й глибоко релігійні відлюдиники стали легкою здобиччю для проповідників радикального ісламу. А на репресії уряду відповідають викраденням туристів, мордуванням біженців. Тай гроші заробляють нашумілими в світі справами торгівлі наркотиками, зброєю, органами тих, кого тільки їм відомими тропами ведуть через кордон до омріяного щастя в Ізраїлі . Мене тоді вразило, що вони в безлюдді, а про всі події в світі знають. Хтось ходить , переказує, бо це не бедуїни Арабських еміратів, у яких над печерами сателітки стоять. Тут , мабуть, такий собі Сковорода чи Геродот ходить і переносить інформацію.

Отож, я вибрала недалеку Синайську пустелю, запевнивши себе, що мене обійде лиха година. Я і квадроцикл, це як їжачок в тумані. Але взяла ганчірочку і вирішила протерти віконце і прорубати його ще раз у спокусливі гори . Правда –таки умудрилася перекинутися і забитися в пісок, але мене визволяв інструктор, навіть до знимки став.


Я не водій, тому з великим трепетом лише тут зливаюся з машиною.Насолода неймовірна, коли повні очі піску, гарячий вітер і продихнути нічим.Це гартує.До того ж у глибині ваді – це ще одне для мене нове слово, яке означає висохлі річища,сухі долини - вражають прямовислими схилами і крутизною.Тут відкривається ніби нове дихання. Взагалі дивно, в яку епоху цими 50 градусними пісками текли ріки? Тепер їх ерозія пороз`їдала. Дощів тут може не бути роками. Мені дуже подобається, коли серед «бурхливої рослинності 
»називають гордо – веблюжу колючку. Саме в цих місцях прустеля поширюється за межі Єгипту, переходячи в Ізраїльську. У горах і дюнах колись доводилося бачити фісташки і тамариск. Ця рослинка виділяє солодкий сік і він крапельками засихає на гілках. Подейкують, що це саме ті рослини , які стали біблійною «манною небесною», що насичувала Мойсея і його одноплемінників. Бо Синай і є тим легендарним, а для багатьох і священним місцем, де згідно з Біблією, 40 років тривали поневіряння Мойсея і його народу. Тяжко було тут Месії серед цих ніздрюватих гір, піщаних масивів з дивовижними рухомими барханами.

Ми ж стальні коні випробовуємо битим щляхом, пісок тут червоний і як глиняна пудра. Кажуть, що ця місцевість багата покладами нафти і марганцевої руди. Свердловин, як у наших Карпатах, ніколи не бачила. Про фільм «Буря в пустелі» я тут не згадувала, а от асоціативний ряд вивудив «Лоуренса Аравійського». Той красень, прототип Джеймса Бонда, тут бував, понюхав пороху. Я аж поруч відчула його арафатку і синьокий погляд. Він намовляв напад на Акабу, столицю теперішньої Йорданії, яка також виходить у затоку Червоного моря. Внутрішньо якось відчуваєш ті місця, які прожив з чудовою пригодницькою книжкою «Сім стовпів мудрості», авторові якої Томасу Лоуренсу , за працю розвідника в Єгипетських пустелях дали звання Аравійський . Не знаю чи фільм тут знімали, чи в презентабельніших пісках, але стрічка сім Оскарів узяла за своє життя.Ці думки з`являються уже на привалі , де нас чекають бедуїни зі своїм крамом, а погоничі верблюдів із своїми кораблями пустелі. Завжди дивуюся, як ці засмаглі худенькі люди ще можуть тут посміхатися, щось підбадьорливе говорити. Ні кондиціонера, ні світла, наметик якийсь. Інструктор мене запевнив, що вони тут змінюються, а ще, що їм тут добре. Отож, якщо вас при слові «пустеля» починає мучити спрага, сонце проймає до кісток, а очі намацують лише місячні пейзажі, то розслабтеся і одержуйте задоволення. Тут туристична мекка навіть зі зручностями. 

У поселенні нас пригостили чаєм, запропонували покурити кальян i покататися на верблюдах — усе це лише додає адреналіну. Це також араби-кочівники, з вигляду дуже добрі й привітні люди, які поміж себе спілкуються єгипетською мовою. Узагалі лише поодинокі єгиптяни розуміють арабську.

Як розповів провідник, в основному араби-кочівники живуть у різних містах на території «великого Єгипту», займаються турбізнесом. Я оглянулася, з`ясовується, це в них називається оазисом. На рівні теплого леготу відчуваєш, як тут все живе бореться за своє право на існування. Ці люди використовують для пиття опріснену морську воду. Але кажуть, що є в пустелі і підшкірна, до якої можна докопатися. Але тут виникає цікавий парадокс – якщо середній період життя в багатьох країнах становить приблизно шістдесят років, то у тих, хто живе в пустелі – вісімдесят. Таким чином, уклад життя бедуїнів повністю адаптувався до пустельного середовища. Ось тільки охочих оселитися і кочувати в пустельній місцевості небагато.

Ми сидимо під висушеним листям пальм, яке сюди хтось привіз для декорації оазису, у затінку навіть не відчуваєш спеки.Таке відчуття, що живеш тут давно і осідло. Я ділюся спогадами про колишню поїздку в гори, тоді ми бачили і стаціонарні побудови в пустелі, а тут їх нема. 

-То були об`єкти туристичної галузі, -повідає провідник.- Просто тут така велика площа пустелі , понад 60 тисяч квадратних кілометрів і в кожного інструктора – свій маршрут. Я люблю сюди возити туристів, мені тут подобається.

-А від чого походить слово пустеля?- запитую, бо знаю, що від порожнього місця, але цікава інтерпретація чужої людини.

-Я краще скажу від якого поняття з`явилося слово «оазис», - сміється мій арабський візаві.- Цей термін від майже співзвучного грецького слова, а воно, у свою чергу, – від єгипетського , яке позначає назву декількох єгипетських поселень у середній течії Нілу. Тобто, оазисом єгиптяни позначали ділянку, що знаходиться в середині пустелі, яка має сприятливі умови для життя.

-З трактуванням пустелі все ясніше ясного - порожньо воно і є порожньо, - кажу я.- Ось тут і виникає питання про те, що це слово має слов'янське походження, адже означає порожнє місце. Тоді як називало пустелю саме місцеве населення? 

-Араби давали пустелі таке ім'я, яке означає місце, де немає нікого, крім Аллаха, – дивиться на сонце Абу.- Є в нас така притча, яка засвідчує, що пустеля є садом Бога, звідки він прибрав всіх людей, для того щоб самому побути наодинці з собою. Може це сюди і приваблює моїх співвітчизників.

Налаштувавшись на романтичний лад, я вже розмріялася про те, що Синайська пустеля сповнена численних загадок, які ще належить розгадати. Треба ще раз сюди приїхати і з іншим інструктором дослідити ще один маршрут.

До речі, у мене тут був цікавий випадок. Тут, це на маршрутах квадроциклістів. Якось ми каталися від готелю і загубили в машині капелюх. Оскільки там нам була потрібна лишень хустка, то згадали про згубу уже в готелі. Але хтось намацав, що можна і не з готелю робити такі вояжі, і що це (ми ж українці) чи не навпіл дешевше. Кілька днів ми одержували адреналін в пустелі. І в один із таких виїздів (а скажу, що море стоянок, вервечок квадроциклів, обслуговуючого персоналу, баз дислокації) водій-араб до мене прихильно почав щось лепетати. У них мікс різних мов, тому я не вникаючи, усміхалася у відповідь. Зазвичай, випробовую на чужих знання англійської і , думаю, може до нього якогось разу приставала. Але він з «бардачка» виймає мій капелюх і запитально дивиться. За кілька днів, у цьому велелюдді, серед гамору і суєти, мені ця засмагла людинка приберегла такий сюрприз. Мені було прикро, що я сприймаю місцевих, як людей на одне обличчя, а вони дуже різні. Капелюх я собі вже купила, потреби шукати не було. Але я була безтямно рада такій увазі і такому диву у Синайській пустелі. Коли я розповідаю тим, хто тут бував, вони не ймуть віри, як і в те, що мені , абсолютно безплатно, продавець масок замінив і підтягнув ремінець моєї маски. Кажуть, що це невидані щедроти в корисливих арабів-єгиптян. Але це було у моєму житті. 

І знову здорове здивування. Здається, тут, на межі життя і смерті, пустельники прекрасно орієнтуються в подіях у світі і в Україні. У декого навіть бачила мобільний телефон. Так, вони знають нас, столицю нашу знають, співчувають нашій біді. Найголовніше, що вони про Путіна знають усі слова, які в нас про нього кажуть. Не дарма ж сміливі українці вириваються у пустелю. За те, що він у нас виробляє , за ті відчинені кордони, за демонстрацію сили вони його вважають божевільним. Крім того, єгиптяни його ненавидять іще й через війну в Сирії, адже там «він убиває їхніх братів». Єдиним джерелом доходів тут є обслуговування туристів. А їх стало набагато менше.

Я передала, що Каїр планує потік туристів з Росії замінити китайцями. Єгиптяни пожвавилися і сказали ,що «чіна гуд», «дисципліна» і показали великий палець вгору. Просили нас розповідати, що в країні все вже добре, щоб їхали наші друзі,родичі, знайомі, вони чекатимуть. Це було дуже зворушливо і бентежно. Я чомусь, де не бачу зелені, співчуваю тим, хто там живе. Це для нас тимчасова пігулка екзотики, а в загaлі стає моторошно від усвідомлення того, що це чиясь щоденна картина перед очима. Хоч ми й знаємо, люди щасливі тим, що мають, але в цих ситуаціях якось моркотно стає. Взагалі, всі, з ким доводилося спілкуватися — в один голос жалілися, що після революції і військового перевороту жити стало гірше. Побутує думка, що середній дохід пересічного єгиптянина — близько 83 доларів на місяць. Я заспокоювала, що тепер проблеми в усіх. І поділила нашу мінімальну пенсію на курс долара. Тішить те, що ми хоч клумби бачимо, яблуні в цвіту, із сінокосів годуємо корів, у лісах гриби збираємо, ласуємо ягодами…

Видно, скучило моє око за веселкою і барвінковим килимом, за безмежними Медведівськими лугами, гаями, переярками. Та ще не час, звідси через пустелю я переїжджаю в іншу країну, яка, за мирною угодою 1979 року, передала Синай Єгипту. На позиченій світлині- кордон. Єгипет – ліворуч, Ізраіль – праворуч.

Людмила Островська.

Далі буде.


Читайте також:

На замітку тернополянам, що збираються на відпочинок

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.