Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Відомій тернополянці вдалось зробити неможливе

on .

2016 рік для мене минув під знаком руху. І то не лише мандрівок географічних, хоча під покровом святих Христофора, Миколая, Яна Непомука, які опікуються подорожуючими, я цьогоріч відміряла немало світу, а й вояжів у часовому просторі. 

 

Є анекдот про те, що хтось заперечував повернення в часі, а воно - таки-так і є, бо наш уряд "зробив" 55-річних пенсіонерів на 5 років молодшими. Було б смішно, якби не так сумно.  

Але я також  зробила крок до тієї молодості. Дуже вдячна моїм молодим колегам -радійникам  Оксанці Цвик, Наталі Червак, Ірині Моргун та іншим, які із задоволенням беруть у свої програми мої подорожні замітки, звіти про тренінги і семінари, аналітичні твори. Таким чином я повернулася у рідний мені ефір  обласного радіо. Тішуся, що газети "Наш день", "Соломія" розділяють  моє захоплення тими, хто змінює життя на краще. 

Що для журналіста може бути солодшим за надруковану його працю? А ще коли стаття має багато переглядів і відгуків, то робота недаремна. Твори-це ж як наші діти, вони народжуються в душі, їм потрібен той,  кому вони принесуть насолоду, вони хочуть, щоб їх любили, щоб вони були затребувані, спонукали до роздумів, стимулювали до дії, зрештою, надихали. Комусь видасться дивним, що я про це пишу,перебуваючи чотири десятки років у професії,  зауважу, що я стала незалежною журналісткою, пишу те, що подобається, що хочу, саме цей рік укріпив у  мені мірило моральної планки, через яку  не переступлю ніколи. 

Прикро і дуже сумно в 2016 -ому  було прощатися з особистостями, героями нашого часу,земляками, які боронять  цілісність України і усвідомлювати, що кінця-краю цьому не видно,розчаровуватися суспільними і соціальними "завихріннями", то в один, то в інший бік. Сумною датою став 2016-ий на могилах  великих людей: краєзнавця Богдана Хаварівського, сподвижниці музейної справи Віри Стецько,легенди Українського радіо, незмінного (впродовж 54 років )диктора обласного радіо Галини Костянтинової, одного з найвідоміших українців сучасності, філософа із світовим ім"ям Богдана Гаврилишина.


Чим знаменний для мене 2016 рік? Новими зустрічами, знайомствами з молодими талантами на мистецьких фестивалях та літературних конкурсах, відкриттями нових граней давніх друзів. Журналістка Ліля Лісанкова стала драматургом, її виставу поставив професійний Львівський театр. Знайомство із молодими творчими людьми, небайдужими до своєї країни, її історії,  з позитивно спрямованою активністю, наснажує саму до пошуків новацій у творчій лабораторії. Тішуся доробками  журналістів, а серед них Лариса Осадчук, Олена Герасименко, Руслана Стасишин, Наталя Михно, які вірять в Україну і досягають у молодому віці літературних  висот. Адже так важливо звернути вчасно із второваної доріжки, по якій ведуть, на свою стежку ,яка за допомогою працьовитості та креативного підходу поступово перетворюється на широку і цікаву дорогу життя.

Цей рік в мені закріпив ще один постулат, суть якого в тому, щоб бути самим собою, не грати на чужій сцені у нав'язаній кимось масці і не давати комусь смикати тебе за мотузочки і представляти написані кимось ролі. Своє амплуа формувати самій і робити те, що вмієш, до чого давно готова. Просто в людини в якийсь період настає час задуматися,чому я слухаю більше інших, ніж внутрішньо себе?  Доводилося слухати когось, але це мій "досвід, витримка і гарт",- як каже геніальна поетеса. Але жоден досвід не стане моїм, поки я його не відчую. Відчула. Багато задумів, не знаю чи вистачить життя. Але в цьому і жага круговерті років, які не питаючи нас, гортають календарі.

Для постійних користувачів  сайту TOPNEWS  не новина мої звіти з подорожей. Цьогоріч я шукала описане путінською владою щастя в Криму. Не знайшла і не знаю, де його навіть присинебожили. Шукала і там, де об'єднані українські землі в макеті-пам'ятнику  на найвищій горі наших легендарних Карпат - Говерлі. Я підкорила цю вершину в День незалежності України, багато винесла позитиву від спілкування з людьми, а там насправді  була чи не вся Україна. Ділилися тривогою, болем, гордістю, але щастя десь причаїлося і мовчало... 

Отож, є перспектива ще мандрувати, не лише півостровом, Карпатами, а й рештою території нашої держави. Десь воно та приховане... Паломницький тур Європою подарував мені, якщо сказати  "дуже гарні враження" - то нічого не сказати. Відкрила для себе серце Євросоюзу Страсбург,  неймовірної краси Міланський собор,у Парижі під Ейфелевою вежею спостерігала будівництво церкви Московського патріархату. Здійснюючи паломницькі подорожі, я багато вчуся. Незабутнє враження залишилося від перебування в Люрді. Такої кількості немічних, які приїжджають у цей світовий центр прощі з вірою у чудо зцілення, ніде у світі не побачиш. Саме в таких місцях найбільше розумієш, що треба дякувати Богові  за кожен прожитий день.

Так склалося, що передноворічні клопоти мене застали в теплих краях. Незвично  було біля запалених ялинок у літньому, навіть новорічні побажаня сумбурилися. Але це означає, що читачів чекають нові звіти про мої журналістські подорожі в Ізраїль, Грецію,Туреччину, Кіпр. Вдячна професії за всі прекрасні миттєвості, які вона мені подарувала і продовжує дарувати, тішуся, що я в журналістській когорті.

Рада, що я не стомилася відкривати для себе світ, нові теми,не перестала вірити людям, не зняла "рожеві окуляри", які не дуже добрі в пізнанні довкілля, але вони роблять його таємничим, захопливим,готовим відкритися лише тоді, коли для цього настане час. Я не соромлюся власної думки і не картаю минуле, витягуючи з нього досвід, йду вільно вперед сходинками-днями календаря і вдячна всім, кого зустрічаю на своєму шляху. Навіть тим, хто вставляє кинджал у спину чи поспішає підніжкою покласти на лопатки. У мене, як і в поетеси, виросли"біцепси в душі", як результат від сутичок "з моїми коханими, любими ворогами". Вони ненадовго  займають мій особистий простір, я без жалю викреслюю їх із спілкування, але вони, як і щирі друзі, роблять мене сильнішою, допомагають нести Хрест. 

А від нового року чекаю традиційного здоров'я,щастя, одухотворення як для себе, так і для нас усіх, для всього українського народу. Бо в кожного з нас,зокрема, незавидне становище. Але в спільноті, в єдності, разом - наша стійкість, почуття гідності, патріотизму,і, врешті-решт, інстинкту самозбереження  - це те, що може вивести нас  бідних і багатих, щирих і підленьких, романтиків і реалістів, фізиків і ліриків на шлях гідний людини і людського буття. Ми вже не ті, якими були рік, місяць, навіть тиждень, день і миттєвість тому. Я цю  думку почула в розмові з народним артистом України Василем Феленчаком, коли записувала з ним інтерв'ю з нагоди 25-річчя його дітища - Галицького муніципального камерного оркестру. Примірила фразу на себе і відчула, насправді, - ми ростемо,вчимося, набираємося духу, вдосконалюємося, змінюємося. Таке життя. Не варто через дрібниці засмучуватися і залежати від почуття розчарування, не будемо його виколисувати,  все, що не робиться, - на краще. Хай Новий рік принесе нам нові нагоди для змін і перетворень, можливості для творчості,розкриття своїх надбань, співпраці і просто для праці, "сродної душі".

Геть байдужість і негатив, у нас на них нема часу, несімо позитив,швидко вибачаймо, просімо пробачення, вдосконалюймося, надихаймо себе та інших. Ми не знаємо, що чекає нас за поворотом, і саме це робить наше життя загадковим і захоплюючим. Саме це змушує нас відчувати себе живими. То ж будьмо! Просто будьмо- сьогодні, завтра і завжди! 

З повагою - Ваша Людмила Островська.

 

 

Додати коментар

Новые игры Alawar.