17.01.2016
Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

Чому бідують українці?

on .

17.01.2016

Чому ми бідні? Бо …дурні. І нічого ображатися. Не зі злоби написано, а з відчаю.

 

Ми навіть змалечку програмуємо своїх дітей на оту глупоту. Нещодавно на лавочці в парку при мені якась матуся бавилася зі своїм чадом, торкаючись легенько іграшкою його голівки та примовляючи: «А, баран, буць! Буць баран!» Мале гиготіло, хоча мало б плакати, адже ненька ні за що обізвала його бараном. І воно це запам’ятало. Підсвідомо.

Бо в такому віці усе сприймається підсвідомо та згодом впливає на формування психіки дитини. Тому нехай та мама за кілька літ не бідкається, що син брудно лається, погано вчиться, невпевнений у собі та впертий. Справжнісінький тобі баран. Ось поляк таким не буде. Бо його мама змалечку вчила: «Єстем поляк». І цим усе сказано.

Бідні ми, бо надто вдячні. От кажуть — хабарництво, хабарництво. А хіба не самі дозволяємо й примножуємо його? Ми чомусь думаємо, що коли медсестрі дати «на лапу», вона легше зробить укол, вчитель краще навчить дитину, а бізнесмен врапт згадає про совість. Не буде цього ніколи. Пам’ятаймо, згодом без шарудіння в кишені ні та медсестра, ні вчитель, ні бізнесмен і слухати вас не схочуть.

А ще бідні, бо надто горді. Настільки, що носимося бува із собою, як з писаною торбою. І коли навіть той «дохтор» чи якийсь посадовець не схоче брати нашу подачку, значить зазнався, значить шось погане задумує або замало даємо. Мій знайомий лікар принципово не бере хабарів. Для нього вони табу. І ось застала картину: якась бабуся вперто пхала йому до кишені кілька зіжмаканих папірців. Той відмахувався, зав’язалася суперечка з уривчастим бабчиним: «Та візьміть, докторе, мо’ мому чоловікові шо поможе?» Зійшлися на тому, що жінка дасть за здоров’я лікаря в церкві...

Інколи мені здається: для того, аби побачити рай та пекло, зовсім не обов’язково помирати. Достатньо просто роззирнутися довкола чи увімкнути телевізор. З дитинства запам’ятала роз’яснення одного священика: пекло — це страждання душі й тіла. А коли помираєш, тіло хіба страждає? Ні. Тільки душа. А тут, на землі…

На блакитному екрані Катя Осадча випитує в чергової бізнес-леді, де та планує провести решту відпустки: на Канарах чи Багамах? Єгипет і Туреччину вона давно вже не вважає екзотикою. Вони їй обридли. Проблемою інших двох панянок є — чи не схожі їхні черевички на ті, в яких нещодавно з’явилася на тусовці Ані Лорак? Ще за кілька хвилин — розкішні яхти політиків, бесіди про величину діамантів та дороговизну ресторанів, шикарність авто… Хіба не український рай?

Ти дивишся на все це, а в холодильнику — миша повісилася, бо до зарплати ще тиждень. І позичити нема в кого, бо ще й минуломісячного боргу не віддала. Доньці ж завтра треба сто гривень на ремонт класу здати, а в сина торішні кросівки розлізлися. Чоловік знову прийшов п’яний…

Голова пухне від проблем, на душі коти шкрябають... Сидиш, плачеш, жалієш себе. Минає хвилина-друга, втираєш сльози і… берешся до хатніх клопотів. Бо покоївки в тебе нема. І шеф-кухаря нема. (Хоча далебі він зміг би щось оригінальне придумати з кількох картоплин і круп на сім’ю з чотирьох чоловік). Врешті натомлена, вкладаючись спати десь пів на другу, все ж таки дякуєш Богові за прожитий день, бо не найгірший він і ти живеш ще не найгірше. Твої будні — лише чистилище порівняно зі злиденністю старенької, котру вчора бачила біля смітників. Одягнена чистенько, сиве волосся зібрано в пучечок. В одній руці — велика сумка, а в іншій — патик. Ще не бачила жодного разу, щоб хтось із такою гидливістю та вишуканістю одночасно порпався в смітнику. Нині від сусідки дізналася: то колишня вчителька. Мешкає в однокімнатній квартирі з донькою і трьома внуками. Дочка обшиває всіх. Постійної роботи наразі не має. Живуть за пенсію старенької. Тих копійок заледве вистачає на найнеобхідніше. Ото й довелося колишній вчительці зламати свою гордість і збирати по смітниках пляшки. Не раз за такою роботу і колишні учні заставали… Яке пекло тоді спалахувало в її душі, ніхто ніколи не здогадається…

Не дай Боже комусь спізнати і той біль, що його відчував пенсіонер у Кіровограді. Чула про нього по радіо: 63-річний чоловік підпали себе в одній з філій банку, вимагаючи повернення депозиту. Схоже, ним керували відчай та страх. Укотре повіривши державі, він втратив усе… Інший же, в газеті читала, вчинив акт самоспалення, бо не міг розрахуватися за кредит… Добре, якщо не маєш ніяких кредитів. Бог милував. Роздумуючи над цим, хрестишся, дякуючи Всевишньому й за те, що діти здорові. Бо нема гіршої муки за споглядання того, як гасне твоя кровинка. Серце крає думка, що операція, яка тобі не по кишені, могла б врятувати дитя. Але вище голови не стрибнеш…

І заспокоюєшся, бо віриш, що життя в смужку, наче зебра. І після чорної обов’язково йде біла або…. Ти не боїшся померти. Переживаєш тільки, що діти матимуть клопіт з похороном, і шкодуєш грошей, які доведеться витратити на тебе… Думки шпортаються одна за одну, плутаються… Засинаєш і на якусь мить стаєш героїнею передачі Каті Осадчої, згадуєш, що ти жінка, а не коняка, і здається, що ти — в раю… Дзеленчить будильник — і знову повертаєшся до чистилища. Крутишся, наче білка в колесі, аби лише не скотитися в пекло…

Бідні ми, бо не живемо, а виживаємо. Та найгірше, що нічого не робимо, аби змінити своє життя на краще. Вкотре жаліємо себе, віримо обіцянкам політиків, ідемо на вибори, чекаємо дива наступного ж після виборів дня… Але дива не стається, бо сотворити його не може ні одна людина, ні чотириста з хвостиком. Сотворити його може тільки народ, котрий поважає себе, котрий знає чого він хоче, куди має рухатися і яку ціну згідний заплатити за своє майбутнє.

Вікторія Отаманчук.

Comments  

 
#10 Біловус Андрій 2016-02-11 08:30
Бідуємо ?)))
хМ чо дурні бо бідні, чо бідні бо дурні!.
 
 
#9 Роман м.Червоноград 2016-01-17 22:35
І я в такі же ситуації.Працюю на трьох роботах,дружина -теж працює.а кінці годі стягнути.Ніколи не користувався кредиткою від банку,а тепер -приходиться.Ті що відповідають за стан держави втратили елементарну совість.Але від Бога не сховаютьсяі будуть прокляті їх покоління.Мілья рди не допоможуть.Коли шній кримінал і всяка бидлота при владі-то що ми хочемо .Країні потрібен справедливий"ДИ КТАТОР" і щоб в злодіїв тряслися коліна і штани мокрі були.Господи!Бл агослови нашу країну і наш народ!
 
 
#8 Влад 2016-01-17 20:33
Будемо жити у бідності, доки не навчимося питати зі своїх можновладців. Якщо президент або премьер буде йти на посаду знаючи що в нього два шляхи - в історію або на шибеницю. Як ви думаєте, чіплявся би за таких умов за свою посаду той же яценюк?
 
 
#7 Вова 2016-01-17 20:02
Если банда тебя безнаказанно грабит ,то и остаётся что нужно или идти в другую банду или организовывать свою,где ж вы Робин гуды и Дубровские!!
 
 
#6 Правда 2016-01-17 19:54
Який народ,така й держава!
 
 
#5 Який народ 2016-01-17 19:52
Така й держава!
 
 
#4 volxvok 2016-01-17 19:01
Тяжко живуть порядні. пройдисвіти завжди влаштовуються на тепленькі місця.
Дуже скоро покараємо усіх зрадників людяності та гідності.
 
 
#3 Віталій 2016-01-17 18:28
Знаю, сам в цій шкурі. Грошей мало, я конструктор складної електронної апаратури, нікому в цій державі не потрібен як фахівець. А просто рвонути за бугор не можу, бо маю серйозні проблеми з серцем (вада серця внаслідок інфаркту). От так і живу. В нормальній країні серед нормального суспільства я спокійно би заробляв пару тисяч євро на місяць. А тут на кожному кроці пробують обдурити. І ще й захищати всю цю наволоч від інших, російських бандитів хочуть. Але вони того не заслуговують, нізащо. Краще їх розстріляти. Тому або люди оговтаються, або виздихаємо усі як руді миші в полі зимою...
 
 
#2 Мирослава 2016-01-17 18:06
Не треба скігліті, беріте в рукі лапати і ідіте корміте семї, - так сказав азіров, український політик, щоб йому на тому світі жилось так, як нам на цьому
 
 
#1 Запорожець 2016-01-17 16:52
Бідуємо, бо наївно віремо пройдисвітам усіх мастей: "русскім братьям", "друзьям іудеям", грузинським гастролерам, "добросусідам ляхам"... Коли ж українці порозумнішають? Коли ж українці оберуть до влади українців?
 

Додати коментар

Новые игры Alawar.